Чому санкції проти РФ не працюють

Автор: Вадим Новіков

США, ЄС і їхні союзники запровадили санкції проти 16500 юридичних і фізичних осіб в Росії. Очікувалося, що такий безпрецедентний обсяг санкцій має призвести до економічної та фінансової кризи, або навіть до політичного перевороту. Реальність була протилежною: влада Путіна зміцнилася, економіка Росії зросла.

У лютому відбулося декілька подій, що стосуються західних санкцій проти Росії. Були події дуже гучні і не дуже, але їхній збіг у часі дає підставу для роздумів і обговорень.

23 лютого США оголосили черговий пакет санкцій, що стосуються 500 фізичних і юридичних осіб. За пару днів до цього ЄС оголосив вже тринадцятий пакет санкцій проти Росії, який на цей раз включав й китайські компанії, які допомагають Путіну вбивати українців.

Про ці санкції гучно розповіли всі ЗМІ, як українські, так і закордонні.

Менш гучною подією була публікація 22 лютого в The Economist, одному з впливовіших видань світу, статті під назвою "Санкції - це не спосіб боротьби з Володимиром Путіним". Суть статті в тому, що запроваджені санкції проти Росії не працюють.

В статті вказано, що з лютого 2022 року США, ЄС і їхні союзники запровадили санкції проти 16500 юридичних і фізичних осіб в Росії. Очікувалося, що такий безпрецедентний обсяг санкцій має призвести до економічної та фінансової кризи, або навіть до політичного перевороту. Реальність була протилежною: влада Путіна зміцнилася, економіка Росії зросла.

Як приклад адаптації Росії до санкцій в статті наводиться продаж російської нафти морським транспортом. До 2022 року 60% російської нафти перевозили європейські танкери, які повинні були виконувати встановлену санкціями вимогу максимальної ціни на нафту у 60 доларів за барель. У відповідь Росія сформувала так званий "тіньовий флот" танкерів, які не виконували це обмеження.

Більшість договорів про продаж російської нафти зараз укладаються не в Женеві, а в Дубаї та Гонконгу. Санкції виявилися пшиком.

Дехто намагається довести дієвість санкцій посиланнями на гіпотетичні впливи на російський ВВП або курс рубля, але призначення санкцій зовсім не в цьому, а у впливі на військову потугу Росії.

Проблема санкцій в тому, що нині більша частина населення світу і більша частина світового виробництва знаходяться в країнах, які не підтримують західні санкції проти Росії. Тому немає ніяких складнощів для Росії обходити санкції через ці країни, яких значно більше сотні.

Не дивно, що серед провідних постачальників електроніки до Росії раптом виявився Киргизстан, де нема ніякого електронного виробництва. Величезний обсяг західного експорту, забороненого для Росії, тепер йде в Росію через Казахстан, Вірменію та той же Киргизстан.

Для того, щоб запобігти таким примітивним методам обходу санкцій, треба використовувати вторинні санкції, тобто санкції за допомогу порушення санкцій. Запровадити такі санкції проти компаній, які стають проміжною ланкою між західними країнами і Росією, не має сенсу, бо без жодних проблем можна створювати нові компанії хоч кожного дня для кожної наступної поставки в обхід санкцій.

Тому вторинні санкції націлюються головним чином проти банків, які проводять платежі за такі поставки.

З одного боку, вторинні санкції проти банків можуть бути дієвими, навіть погроза їх застосування може подіяти, що ми бачимо по поведінці деяких турецьких та китайських банків. Але з іншого боку, такі санкції можуть в довгостроковій перспективі діяти проти інтересів США.

Втративши лідерство в промисловій сфері, США ще утримують контроль над світовою фінансовою сферою. Вторинні санкції проти банків можуть призвести до зменшення сфери застосування доларів в міжнародних розрахунках, тобто до послаблення впливу США на світову фінансову систему.

Минулого року вперше в історії міжнародні платежі Китаю в юанях перевищили платежі в доларах, що є дуже тривожною для США тенденцією.

Два останні роки однозначно показали, що в нинішніх умовах санкціями перемогти Росію не можливо. Західна економіка вже не достатньо сильна для цього. Чи потрібні санкції? Безумовно, вони потрібні, як потрібні інші символічні заходи – ноти протесту, висловлення занепокоєння тощо. Але надії, які покладалися на санкції два роки тому, не виправдалися. Санкції виявилися безсилими, як і безсилі ноти протесту, проти ракетних обстрілів і бомбардувань.

Висновок, який робить The Economist, очевидний – заходи фінансової війни не можуть бути заміною поставок зброї і грошей Україні. На жаль, на цьому висновку в статті стоїть крапка. Але поставка зброї на нинішніх умовах, тобто на умовах застосування її тільки на території України, не може привести до перемоги України. Це так само недостатній захід, як і економічні санкції.

Безумовно, що без поставок зброї та боєприпасів із західних країн Україна вже давно б не мала, чим воювати, швидка поразка була б неминучою. Але поставки зброї на нинішніх умовах дають шанс не на перемогу, а на більш повільну поразку.

Страх Заходу перед божевіллям Путіна не дає шансів на те, що постачальники зброї змінять умови її застосування. Принаймні сьогодні це так виглядає.

Які висновки маємо зробити з санкційного фіаско?

• Санкції не працюють, бо більшість країн світу не бажають приєднуватися до них, не давлячись на кричуще порушення Росією всіх норм міжнародного права. Треба визнати, що світ повернувся до природного стану, в якому він жив тисячі років, коли право сили визнається сильнішим за силу права. ООН вже не організація, а просто засіб масового розповсюдження інформації і, здебільшого, дезінформації.

• Захід вже не має достатньої економічної сили для досягнення мети економічними санкціями. Більша частина світового виробництва вже не підконтрольна західним країнам, тенденції на зміну такого стану не видно. Не маючи контролю над світовою економікою, економічні санкції Заходу стали більше засобом пропаганди, ніж засобом економічної війни.

• Зброя і боєприпаси є єдиним засобом стримування Росії і інших агресорів. Масове виробництво зброї є значно складнішим, ніж проголошення санкцій, але вибору вже немає, з санкціями все вже ясно.

• Обмеження застосування західної зброї територією України не дозволять ніколи перемогти Росію. Ми не знаємо, чи дочекаємось колись скасування цього обмеження.

Що маємо робити в новій реальності?

Україна має сама виробляти зброю для ураження території Росії, причому в великих обсягах. Найшвидший шлях – це ліцензійне виробництво західної зброї та зразків власної розробки, які вже довели бойову ефективність.

Для масового виробництва зброї і боєприпасів потрібна нова індустріалізація України. А для нової індустріалізації потрібний державний апарат, здатний її запровадити. Як приклад абсурду нинішньої політики можна навести той факт, що масовим виробництвом дронів в державі нині переймається Міністерство цифрової трансформації, а не Мінстратегпром або Мінекономіки, а державної стратегії розвитку ВПК взагалі не існує.

В результаті такого анти-фахового підходу українські далекобійні БПЛА за даними західних аналітиків мають рекордно низький показник враження цілей, переважна більшість дронів просто не здатна долетіти до цілі.

Я не один рік пишу про необхідність нової індустріалізації України (найсвіжіший текст тут). Все нові й нові факти підтверджують цю необхідність. Провал санкційної політики - ще один аргумент. На жаль, поки що промислова політика у нас на рівні оборонної політики часів Януковича. Так що – "лупайте сю скалу!" .

Нова індустріалізація України в умовах війни вимагає зовсім іншого розподілу ресурсів, ніж в мирні часи. Ми не зможемо провести індустріалізацію, якщо продовжимо жити в режимі "шашликі на майскіє", потрібна економічна мобілізація країни, тобто на цілі оборони країна має витрачати не 25% ВВП, а принаймні 50% (як це зробити не фіскальними засобами, я описував раніше).

Ні влада, ні суспільство чомусь не можуть або не хочуть зрозуміти, що економічна мобілізація призводить до зменшення загиблих солдатів на фронті. Гасло "купуймо снаряди замість мартіні" означає, між іншим:

• Ми зможемо самі закупити зброю і боєприпаси, а не чекати коли збочені трампісти проголосують за допомогу Україні.

• Ми зможемо фінансувати будівництво фортифікаційних споруд фаховими будівельними організаціями, а не солдатами ЗСУ, що вже очевидно не адекватно силі російської навали.

• Ми зможемо купити заводи для виробництва дронів, як це зробила Росія минулого року, а не закликати населення збирати дрони на кухні.

На диво, замість економічної мобілізації ми бачимо в ЗМІ заклики до повернення економіки мирного часу, бо у нас інфляція не висока і курс гривні до долара не катастрофічний. Добре, що західна допомога врятувала нас від економічного колапсу, але ми ще не перемогли у війні, і без економічної мобілізації ми знаходимося в неприпустимій залежності від зовнішніх факторів, як от тих самих трапмістів, які щоб напакостити Байдену, готові принести в жертву тисячі життів українців.

Постійні звинувачення європейців в наших ЗМІ в тому, що економіка ЄС не переходить на "військові рейки", звучать не переконливо, коли економіка України не перейшла на ці рейки.

Вадим Новіков - економіст, публіцист, автор книг "Українське економічне диво", "З аутсайдерів у лідери"

Всі статті автора