Виробник меблів Йосиф Павлик: Держава не повертала ПДВ. Ми боролися і почали повертати, але блокування податкових накладних залишилось
Компанія Pavlyk експортує дерев’яні стільці та столи у 13 країн світу, включно з Польщею, яка є лідером світового експорту меблів. Як українські меблі конкурують з польськими?
Згідно з даними Української асоціації меблевиків (УАМ), за 11 місяців 2023 року Україна експортувала меблів на $730 млн. Падіння відносно 2022 року склало 3,2%.
"Основною причиною падіння є блокування польсько-українського кордону", – повідомила"Інтерфакс-Україна" член правління УАМ і координаторка розвитку меблевих кластерів Оксана Донська.
За даними УАМ, за цей час частка експорту до Польщі скоротилася на 6% і становила третину від всього обсягу.
БізнесЦензор дізнався в експортера меблів Йосифа Павлика, який з 2017 року розвиває однойменну компанію Pavlyk, як страйк перевізників та фермерів відбився на відносинах з польськими замовниками меблів – та хто саме ці замовники.
Історія меблевого бізнесу компанії Pavlyk є відображенням усієї української меблевої галузі. Ми дізналися, як сімейна мануфактура селища Тересва та села Бедевля, що на Закарпатті, де сформувався кластер виробників столів і стільців, стала гравцем на глобальному ринку.
– Польські перевізники та фермери блокують кордон вже майже два місяці. Як це впливає на економіку вашого підприємства?
– По-перше, запровадження електронних черг унеможливило перевізникам впливати на швидкість проїзду транспорту через митницю. По-друге, почався страйк. Ці фактори спровокували дефіцит вантажівок, які застрягли у нескінченних чергах. Окрім того, вартість перевезень збільшилася від 20%.
Щомісячно ми відвантажуємо на експорт близько 16 фур, у кожній – від 500 до 700 штук продукції. За умовами контракту чітко визначено строки постачання продукції, і ми повинні їх дотримуватися. На жаль, страйк на польському та словацькому кордоні поглибив проблему виконання зобов’язань у встановлений строк.
– Як ваші польські партнери ставляться до затримок?
– Звичайно, що наші партнери не в захваті від недотримання строків постачання продукції.Нещодавно нам написали лист-претензію, що будуть застосовані до нас санкції.
Минулого тижня, бувши у відряджені у Польщі, відвідав також польських партнерів і провів цікаву дискусію, що невчасні поставки є не зовсім нашою провиною, на що отримав польське "rozumiemy". Наразі всі ці питання врегульовані.
– Яка частка вашої продукції реалізується на внутрішньому ринку, а яка іде на експорт?
– Чверть реалізується в Україні, 75% відвантажуємо на експорт. Наразі ми експортуємо продукцію у 13 країн – переважно в ЄС, перш за все в Польщу, Румунію та Німеччину, але є значна частка і в США.
– Польща разом з Китаєм та США входить в трійку найбільших виробників меблів у світі. Як ви конкуруєте з поляками на польському ринку?
– Ми є конкурентами на глобальному ринку. Тому і в самій Польщі ми конкуруємо не тільки з поляками, але і з китайцями, і з німцями. За п’ять років експорту ми зуміли створити конкурентоздатний продукт, де дизайн та ціна є ключовими перевагами.
– Хто ваш клієнт на глобальному ринку?
– Нашим клієнтом переважно є великі закупівельні торгові мережі. Наприклад, у Польщі ми працюємо з найбільшою мережею Agata. Це на кшталт вітчизняної мережі "Епіцентр" – тільки меблевий, або як ІКЕА, але польська.
Проте в Румунії, Німеччині та Канаді в нас є своя дистрибуція. Наша продукція продається через різні види ритейлу – великі супермаркети та інтернет-магазини.
– Як ви знайшли перших замовників за кордоном?
– Ми є активним членом Української асоціації меблевиків, яка бере участь у міжнародних меблевих виставках. Так, у 2017 році ми долучились у рамках місії до Ізраїлю до ExportPromotionOffice (консультативно-дорадчий орган приМіністерстві економічного розвитку іторгівлі України, який було створено у 2016 році длядопомоги українським експортерам увиході назарубіжні ринки – ред.). Тоді ми були єдині з десяти українських компаній, які підписали угоду і отримали перше замовлення.
Щороку наша компанія бере участь не менш як у двох міжнародних виставках.
– Чому ви обрали саме меблевий бізнес?
– Я з родини інженерів. В нашому селищі Тересва (Закарпатська область – ред.) був великий меблевий комбінат, один з найбільших в Радянському Союзі. Мій батько працював головним інженером на комбінаті – як і його батько до того. І він досить часто брав мене на комбінат, де я бачив, як виробляють меблі.
Якби батько працював інженером у "Майкрософт" то навряд чи я займався виготовленням меблів (посміхається).
– Меблевий комбінат вистояв у 90-х?
– Після розпаду Радянського Союзу комбінат поступово припинив свою діяльність. І тисячі працівники, які залишившись без роботи, почали створювати на базі комбінату та у власних дворогосподарствах меблеві мануфактури. Виробляли різного виду продукції: табурети, стільці, столи, дивани, які реалізовували на місцевих ринках, намагаючись вижити у важкі 90-ті.
Більша частина з часом зникла. Лише одиниці змогли налаштувати та розвинути меблеву справу до більших масштабів. Зараз на базі двох населених пунктів Тересва і Бедевля утворився кущ виробників, які сумарно виробляють близько 50 тис. стільців та 5 тис. столів на місяць.
– Історія вашого рідного селища Тересва нагадує історію української меблевої галузі…
– Саме так, на початку 2000-х майже у кожному дворогосподарстві займалися виробництвом меблів. Це було найбільше утворення таких мануфактур в Україні. Продукція реалізовувалася по всій країні.
– Що ви тоді виробляли?
– Розпочав свою діяльність з виготовленнядерев’яних елементів для журнальних столиків та карнизів для штор. Але мрія виготовляти готові меблі вимагала більш рішучих дій.
Еволюція меблярства у нашому регіоні, на жаль, не пішла далі. Власники мануфактур були недалекоглядні, вони робили не дуже якісний продукт, заробляли легкі гроші і не бажали розвивати виробництво. Згодом значна частина виробників переросла в продавців меблів. Почали будувати собі меблеві магазини в різних куточках країни. А сусіднє село Бедевля досі має найбільшу концентрацію меблевих магазинів серед сільських населених пунктів в Україні.
Я прийняв рішення, що буду розвивати виробництво. У 2005 році побудував цех на 500 квадратів у власному дворогосподарстві, але, як виявилося, цього було замало. Тому я пішов в банк і отримав кредит для покупки колгоспних приміщень, які реконструював у виробничі площі.
– Як на меблевому бізнесі відбився напад Росії у 2014 році?
– Це було відчутно. Зникли значні ринки збуту. По-перше, Крим, по-друге, Донецьк. Впали продажі в Одесі та Херсоні, які теж були нашими значними ринками.
"Скільки зробимо – стільки продамо" – за такою формулою ми жили до війни, і хоча ринок почав вже змінюватися. "Епіцентр" поступово відтісняв "базар" – це теж суттєво змінювало структуру ринку.
Через сукупність факторів вперше стала проблема зі збутом. Потрібно було підтримувати певний рівень продаж, але він вже не був прогнозований. Настав час трансформувати компанію, міняти клієнта та продукт. Та я не розумів, куди рухатися далі.
– Що ви зробили, втративши більшість ринків збуту?
– Пішов вчитися до бізнес-школи. Так почався період "бурхливих змін".
Крок за кроком отримувавши нові знання та вміння, поступово змінював бізнес-процеси. Це дало змогу впровадити нові інструменти ощадливого виробництва LEANproduction, запустити внутрішні навчання для працівників. Через зміни ми стали компанією, що здатна створювати продукт, який можна експортувати.
– Ви відразу сконцентрувалися на експортному напрямку?
– Ні, ми усвідомлювали, що експорт це певні ризики, тому вирішили спочатку спробувати на внутрішньому ринку знайти системних покупців і потренуватись з ними.
Глянувши на вітчизняний ринок ми дійшли до спільної думки, що найкращим для нас буде "Епіцентр", бо це найбільша мережа зі структурою та правилами ведення бізнесу. "Епіцентр" для нас став хорошим наставником, і навчив нас, яким має бути надійний постачальник-виробник меблів.
Ми і досі працюємо з "Епіцентром". Зараз я вже можу сказати, що це був перший крок до експорту. Бо якщо ти можеш робити з великою українською мережею, ти зможеш експортувати.
– Як повідомляють в УАМ, за 11 місяців 2023 року Україна експортувала меблів на $730 млн. Як ви оцінюєте експортний потенціал галузі?
– Я вірю те, що ми будемо потужними гравцями світового меблевого бізнесу. І наша меблева галузь, як у Польщі, стане бюджетоутворюючою. У нас є ресурси, ліс та бажання працювати – а це основне, що потрібно для успішного меблевого бізнесу.
– Ліс – це західний регіон. Саме тут буде розвиватися меблевий бізнес?
– Як показує географія меблевого сектора України, підприємства розвиваються досить потужно не тільки у регіонах, де росте ліс. Сучасні меблі поєднують дерево, метал, пластик та інші компоненти.
Меблевий бізнес ділиться на декілька секторів. Виробники дерев'яних та корпусних меблів – це Захід та Центр України, виробники м'яких меблів і металевих виробів – Схід та Південь. Успішно функціонують меблеві кластери у Рівному та Львові, і на Закарпатті.
Головне – це поставити виробництво на рейки, щоб продукція відповідала вимогам ринку.
– Які перешкоди заважають галузі зробити стрибок?
– Мені здається, що не вистачає консолідації бізнесу та влади. Ми маємо спільно розв’язувати проблеми. Влада повинна приймати законодавчі і нормативні акти, які у правовому полі сприятимуть розвитку меблевого бізнесу.
Перша і нагальна проблема тепер – це блокування кордону. Вважаю, що владі необхідно побудувати діалог, щоб розв’язати проблему блокування митниці.
Але це не єдина перешкода на митниці. Ми ще влітку спостерігали великі черги. Ця проблема майже з початку війни на вустах. В мене питання: чому не можна організувати рух таким чином, щоб черг не було? Відкрити додатково два-три пункти перепусток цілком реально. Наприклад, у Берегові, де здійснюються пасажирські перевезення.
Друга проблема – фінансова. Через воєнний стан між банками зникають банківські гарантії, а це є значним фактором для іноземних покупців. Відсутній доступ до дешевих кредитів.
Третя проблема – відшкодування ПДВ. Блокувати податкові накладні почали під час війни. В першому півріччі 2022 року держава не повертала ПДВ. Ми писали листи, боролися. Почали повертати, але блокування податкових накладних залишилось.
Четвертою ключовою проблемою є нестача працівників. Основою виробництва є чоловіки. Наше підприємство віднесено до підприємств критичної інфраструктури, і відповідно ми маємо бронь на 50% військовозобов’язаних працівників. Але цього не достатньо, що забезпечити безперебійне виробництво.
– Яким ви бачите майбутнє компанії Pavlyk?
– Моя ціль – стати найбільшим виробником столів та стільців в Україні.
