Герої бізнесу. Антон Мартинов: українці не просто стали менше фінансувати агресора, вони дали поштовх для розвитку української книги
Співвласник видавництва "Наш Формат" розповідає, як заробити мільйон на видавництві книг української мовою.
Видавництво книг в Україні може бути не тільки хобі для вузького кола осіб, а й бізнесом. На цьому наполягає співвласник видавництва "Наш Формат" Антон Мартинов.
В книжковій справі він - зі студентських років. Починав з продажу в Україні аудіокниг, які були створенні в Росії. Криза 2008 року змусила його переїхати на балкон батьківської квартири, розпродати залишки аудіокниг і переорієнтуватися на продаж сувенірної продукції та книг.
Серйозний етап його підприємницької діяльності розпочався зі знайомства з інвестором мистецької агенції "Наш формат" Владом Кириченком, який також спочатку займався створенням і реалізацією аудіониг.
Попрацювавши півроку найманим директором Мартинов увійшов до капіталу "Нашого формату" на правах рівноправного партнера. З того часу розпочалася нова ера "Нашого формату". Видавництво переорієнтувалося на випуск світових бестселерів українською мовою. Головний акцент було зроблено на жанрі нон-фікшн, в тому числі і ділової літератури.
Обрана стратегія виправдала себе – обороти видавництва за два неповних роки зросли з 1 млн грн. до 10 млн грн. Мартинов на цьому зупинятися не збирається. У планах його компанії випуск нових світових бестселерів українською та видавництво більше сотні нових книг до 2018 року.
В інтерв’ю співвласника та директора "Нашого формату" для БізнесЦензор читайте, чи можлива поява в Україні свого Amazon, чому на заправках книги продаються краще, ніж в книгарнях і кого повинна дотувати держава: металургів, чи книговидавців.
Як ви потрапили до видавничого бізнесу? Чим раніше займалися?
Все почалося у 2003-му році, коли я навчався у комп’ютерній академії. Тоді ми з друзями вперше почули про аудіокниги, як різновид бізнесу. У Москві на той час це був великий розвинутий ринок, а в Україні про це ще навіть не чули. І ми вирішили скинутися і купити у росіян архів аудіокнижок, зареєстрували вільний на той час домен Audiobooks.com.ua і почали продавати їх на дисках. Тобто тоді ми продавали продукт, зроблений у Росії. Чесно кажучи, більшість аудіокниг були не ліцензійними, оскільки, на той час, офіційно завозилися ліцензії лише двох видавців - російських Сідіком і 1С Мультимедіа.
Але уже через два роки ми оговтались, зрозуміли, що потрібно розбудовувати власний цивілізований ринок, і створили першу аудіокнигу українською мовою - "Енеїду". Офіційну, ліцензійну, красиво і якісно зроблену. А у 2006 році з'явився "Наш формат", з яким я тоді ніяк пов’язаний ще не був. Вони взялися аудіокниги пачками видавати - починаючи від класики і закінчуючи сучасною літературою. Як не дивно говорити це сьогодні, але на той момент "Наш Формат"був моїм найбільшим конкурентом і я перейшов на інший асортимент - на аудіокниги мовою оригіналу.
Тоді я працював фактично на своєму балконі у батьків вдома, продукцію складав на дивані. Як я вже дізнався пізніше, то з балкону я продавав аудіокниг стільки ж, як велика українська книжкова мережа. В грошах це було близько 400 тисяч гривень на рік, по курсу 5 гривень за долар. Для мене, як для студента, оборот був цілком прийнятний.
Але згодом, у 2008 році, разом з кризою і торрентами, ринок аудіокниг почав швидко відмирати. Все перейшло на "піратку" і видавці, які були в Україні, змушені були закритися.
Ми продали майже усю продукцію, яка у нас була, витрати окупили, але перспектив не було. Хоча до кризи цей ринок зростав потужними темпами, приблизно в 200% рік до року.
Саме тоді усі повиходили з бізнесу, в тому числі росіяни і "Наш формат", який на той момент був найбільшим виробником аудіокниги в Україні. Особисто я переключився на книги. На сьогодні ринок аудіокниг практично не функціонує. Інші книжкові магазини додали до асортименту суміжні категорії: канцелярію, дитячі товари, сувенірку.
На яких умовах ви зайшли в "Наш формат"?
Наприкінці 2012 року, після року перемовин з Владом Кириченко, ми домовилися, що я очолюю його компанію. Умови були такі: перші півроку я - найманий працівник, а далі, за результатами роботи, ми говоримо про моє входження в бізнес. Фактично, зі своїми капіталом в цю компанію я не входив. Мій вклад - робота та ідеї.
Мова йшла про те, що є корабель під назвою "Наш Формат"і його якось потрібно зрушити з місця. Все буксувало, Влад з моменту створення компанії змінив п’ять директорів, а потім і зовсім передав управління іншій фірмі. Але це все було не те, що потрібно компанії.
Врешті-решт я вирішив очолити "Наш формат" і увійти в долю як співвласник. Фактично, історія видавництва починається з 2014 року, але мистецька агенція "Наш формат" була створена ще 2006 року.
Агенція займалася різними речами. Випускали значки, плакати, футболки, аудіокниги.
Наразі ви є співвласником видавництва. В яких долях Ви зайшли?
Зараз це 50% на 50%. Операційної участі Влад не приймає, ми працюємо з ним по стратегічним питанням. У нього є деякі побажання та загальне бачення. Часто він радить реально класні речі, до яких ми дослухаємось.
Які масштаби "Нашого формату" зараз?
У різний час бренд "Наш формат" включав у себе видавництво музики, аудіокниг, виготовлення футболок та різної символіки. Зараз ми зупинилися тільки на книгах, оскільки все інше - це дрібний бізнес, який нам вже не цікавий і масштабування там неможливе.
Сьогодні продажі "Нашого формату" - це 85% книг і 15% іншої продукції. Наша компанія - це 25 людей, 400 квадратних метрів свого складу (хоча ми починали з 50), декілька тисячні тиражі і амбітні плани. Ми друкуємося в харківських типографіях. Так робить переважна більшість видавців. Ніхто не тримає свої виробничі потужності, адже це просто не окупається.
Нам доводиться тримати свою логістику та роздріб. В Європі, якщо ти видавець, то ти займаєшся винятково підготовкою і виданням книг. Вони мають окремо фірму-логіста, окремо фірму-дистриб’ютора. У нас, на жаль, якщо ти просто видавець, то ти маєш ризики недоотримати по ланцюжку гроші назад. Тому доводиться бути і дистриб’ютором, і логістом, і працювати в роздробі.
Назвіть оборот, отриманий від видавництва книг?
З початку 2016-го року наш оборот становить близько 10 мільйонів гривень на рік. Ми плануємо, що до кінця року він становитиме 20 млн грн. Чому такі амбітні плани? Зараз починається сезон і ці чотири місяці роблять більше, ніж половина виторгу по року. Сезонність в цьому бізнесі має великий вплив. Вересень-січень - це найбільш жваві місяці.
Сезон закінчується в січні, а потім спадає динаміка. Найбільші проблеми літом. Це літо нам було важко пережити через велику кількість незавершеного виробництва. Багато проектів в які ми вкладаємося - і в роялті, і в перекладачів. Це було найважче літо за всю історію, але, як бачите, пережили.
Яка найбільша стаття витрат у собівартості випущеної книги? Це інтелектуальна складова, чи матеріальна?
Собівартість видання поділяється на додрукарську підготовку (35%-45% від ціни в залежності від видання) і на друк (30%-35% від ціни). Додрукарська підготовка - це витрати на роялті, переклад, редактуру, коректуру, верстку, дизайн, текстуальні і візуальні моменти. Друк - це витрати на папір, фарбу і безпосередньо сам друк, тобто вся типографська діяльність.
На скільки ваші доходи зросли у 2015-2016, порівняно з 2014 роком?
У нас значно зросли оберти після початку війни. Раніше ми видавали 5 книг на рік, а зараз - 55. Коли ми починали, то річні оберти по книгам не були більше мільйона. Зараз зростання в 10, а може, навіть, і в 20 разів.
На прибуток операційно ми вийшли ще 2015 року. Кредитуємося у фізичних осіб, бо кредитування в банках нам недоступне. Є фізичні особи, які підтримують нас морально і матеріально. Вони дають нам кредити за адекватними ставками, які ми не можемо взяти в українських фінансових установах. Ми не працюємо з грантами, а працюємо на вільний ринок.
На 2016 рік у нас були дуже амбітні плани. Хотіли видати 100 нових книжок, але уже зараз я бачу, що ми не вийдемо на цю цифру. Ми не видамо 100 книжок через дефіцит кадрів.
Чому? Адже книжковий ринок в Україні розвивається швидко, як і ринок пошиття одягу, наприклад. Чув історію, що швеї після ПТу прийшли на співбесіду і запросили відразу 15 тисяч грн зарплати, бо ринок росте і попит на працівників шалений. У вас хіба не так?
Адекватних людських ресурсів, якісних професіоналів, в Україні не так і багато. Ми не можемо фінансово дозволити платити за переклад ті гроші, що платять іноземці, бо тоді значно зросте собівартість книжки і вона стане дуже дорогою та, відповідно, недоступною для читача.
Але ми маємо якось вибирати з тих людей, які погоджуються працювати за українськими розцінками. Людей, які якісно працюють - дуже мало. Але вони є.
Але я не люблю критики заради критики. Ми вирішили самостійно вирощувати собі якісні кадри.
На базі нашого видавництва ми плануємо розгорнути навчання людей, бо нам банально не вистачає рук, адже у нас наразі зростання бізнесу на 100-150%.
Ви вже заробили свій перший мільйон на книгах?
Я не рахував точно, але думаю, що так. Увесь прибуток ми реінвестували. Ми намагаємося будувати свій бізнес на книжках, а для цього потрібні інвестиції. Проблема українського видавничого ринку полягає в тому, що багато хто до нього ставиться як до хобі, а не як до бізнесу. А це за собою тягне великі ризики, адже в якийсь момент видавцю може просто стати нецікаво цим займатися. В результаті читачі можуть недоотримати якісної літератури, а країна - необхідних їй професіоналів.
Що взагалі українці купують? Хто формує їх смаки?
Раніше український видавець майже не формував смаків читача, адже на ринку було засилля російської книги. За різними підрахунками, вона займала майже 80% українського ринку. Така статистика була до початку війни.
Але після російської агресії українські споживачі відреагували бойкотом російських продуктів, в тому числі і книжок. Фактично, українці не просто стали менше фінансувати країну-агресора, вони дали поштовх для розвитку українському книжковому ринку. Відповідно, всім українським видавцям стало трохи простіше, бо російська книга перестала так масово завозитись в Україну, а та, яка є, продається за дуже високою ціною.
Але порахувати скільки і яких книг було продано в Україні за останні декілька років і чітко зрозуміти динаміку і тренди – складно. У нас є різні державні органи, які не можуть надати адекватної зведеної статистики для гравців книжкового ринку. Відповідні структури навіть не можуть сказати, скільки займала, наприклад, у відсотках російська книжка - мова не про російськомовну книжку, а видану в Росії - в 2013 році і зараз. За нашими приблизними підрахункам, по інформації від наших партнерів, колег-видавців, книжковим рітейлерам, мова йде про те, що з 80% цей показник впав до 50%-60%. І показник присутності російської книжки в Україні продовжує падати.
Падає за рахунок підвищення ціни, здорожчання логістики і зміни споживацького попиту. Люди реагують на російську книжку більш негативно, ніж раніше.
Якими накладами ви випускаєте книги, щоб проект був рентабельним?
Зараз максимально ефективно, з точки зору капіталовкладення, видавати книжку двома-трьома тисячами екземплярів, щоб вона швидко оберталася, а потім перевидати її ще раз. Орієнтуємося на оберт за три-чотири місяці, щоб не заморожувати обігові кошти. Іноді продаємо тираж за коротший період.
Наклад однієї з останніх книг - "Чому нації занепадають?" - в кількості 3000 екземплярів продали за 25 днів. Вона виходила у партнерстві з інвестиційною компанією ICU. Ми з ними не одну книжку вже видали.
Співпраця з інвестиційними компаніями - відносно нова форма монетизації. Якщо, наприклад, до вас прийде екс-голова Адміністрації президента Борис Ложкін зі своєю наступною книгою (наприклад, "П’ятою республікою"), то ви будете друкувати його?
Є видавці, які займаються подібною літературою, а ми видаємо, те, що нам цікаво, у що ми віримо. Крім того я думаю, що ми політикам нецікаві. У нас абсолютно інший читач. Тобто ми таку книжку не продамо. Та й загалом український автор поки що нами розглядається не дуже активно.
Їх у нас лише кілька відсотків, оскільки топові автори всі уже мають контракти з іншими видавцями, а авторів, які можуть зростати, але поступово, ми ще не можемо собі дозволити. Для того, щоб проект відбився, за нашим оцінками, маємо продати 4000 екземплярів за рік.
Якими каналами продажу ви реалізуєте свої книги?
У нас є свій роздрібний продаж, магазин і інтернет-магазин nashformat.ua. Він у нас займає 15%-20% від продажів в залежності від місяця. По року думаю, що 17% буде. Також - гуртовий збут, який поділяється на спеціалізований роздріб, он-лайн та fmcg-сегмент. Тобто ми представлені на заправках Сокар, Окко, в Епіцентрі, Новусі, Ашані та трохи менш потужних мережах.
На заправках, наприклад, теж купують книжки. Покупка книжки на АЗС - це імпульсна покупка. Із 250 заправок Окко, на яких ми є, книжки добре продаються на 40.
Загальносвітова тенденція свідчить, що fmcg-сегмент – поступово зростає. Зростає також інтернет-сегмент. В той же час скорочується кількість книжкових магазинів. Я не можу сказати про всі країни однозначно, але переважно скрізь так. Залишаються лише великі спеціалізовані мережі, маленькі закриваються.
Якщо ж брати наш гуртовий продаж за 100%, то 15% з них - це інтернет-крамниці, спеціалізовані книжкові магазини – це 65% і FMCG, відповідно, до 20%.
В Україні може з’явитися свій локальний Amazon?
Так, може. Я думаю, що він уже з’являється. Я не буду називати цю компанію, але є чіткі тенденції до становлення Амазон в Україні. У них це успішний і ефективний бізнес. В першу чергу за рахунок систематизації, швидкої логістики, оптимізації бізнес-процесів та відсутності якісної конкуренції.
Навідміну від інтернет-магазинів у стаціонарних книгарень націнки 100%-130%. Це зависокі цифри, на мою думку, але це пов’язано з високою орендою платою, а іноді з неефективною операційною діяльністю.
Проте продаж книг не перейде повністю в інтернет. Я думаю, що більш, ніж за 25% цей показник у нас найближчим часом не перекотиться. Люди, які читають паперові книжки будуть завжди, їхня частка, можливо, зменшиться за рахунок збільшення популярності електронної книжки, але це буде не критично.
Переважно люди довіряють книжковим магазинам, хочуть подивитися на товар, який купують, а книгарні якраз цю можливість і дають. Тому книжкові магазини, які зараз є, не є загрозою для інтернет-комерції. Тому і той, і той сегмент будуть зростати.
А що стосується електронних книжок? Наскільки успішно вона у вас йде?
З цим величезна проблема, бо в Україні є буквально два ліцензійні сервіси: це smart.kyivstar.ua та Obreey Store або BookLand. Це єдине місце, де ми можемо легально продавати книжки, окрім як свого сайту.
Ще цікаво продавати книжки через Google Books, iTunes і Amazon. На Google Books зараз закрита реєстрація, вже півроку вони щось переробляють і ми не можемо туди зайти зі своїми книжками, чекаємо від них повідомлення про відновлення роботи.
З Amazon та iTunes проблеми з тим, як отримати легально гроші назад, по-білому, на організацію – юридичну особу. Зараз ми продаємо кілька книжок для тестування, але щоб зайти масштабно, мені хотілося б зайти легально. Зараз не можна отримати гроші в Україні, немає відповідної платіжної системи, яка дозволить це зробити без суттєвих витрат на оформлення офісу фірми в іноземній юрисдикції, PayPal на вивід грошей з Україною не працює.
Крім того, при реєстрації на iTunes чи Amazon є ще одна проблема - потрібно мати такий собі Tax ID - це ідентифікаційний номер платника податків США. Він видається компанії, яка зареєстрована або на офшорі, або в США.
Якщо офшор - це витрати, якщо фірма в США - це ще більші витрати. Ми не покриємо їх. Можна знайти партнера там. Ми зараз цим і займаємося. Але там знову ж таки є проблема в договорах між нами і правовласниками. Це виходить така собі схема з милицями.
За вашими прогнозами, електронна книга замінить паперову?
Це як з театром. Всі говорили, що театр помре, бо є кіно. Але театр – живий. Книжка так само не помре.
В США ринок електронної книги займає 30%-35% від загального, в інших країнах - це 10%-15% і це не дозволяє операційно вийти на рентабельність. Паперова книжка зараз, окрім своєї традиційної функції, стала ще й такою-собі "фішечкою", інтелектуальним аксесуаром, що підкреслює соціальний статус людини.
Дані нам кажуть, що відсоток електронної книжки на ринку зростав дуже потужно до 2014 року, через ефект "низької бази", зокрема, але у 2015 році статистика показала припинення бурхливого росту електронної і припинення падіння паперової. Це світовий тренд.
Ми не знаємо насправді як воно повернеться, складно усе спрогнозувати у відсотках, але паперова книжка точно не помре.
А от "дешева" книжка, ціна якої досягається переважно за рахунок неякісного виготовлення, помирає, вона переходить в електронний формат, тому що папір дорожчає.
До речі, якісного паперу в Україні немає. Поки ми можемо випускати тільки туалетний папір і папір дуже сумнівної якості. Папір в широких масштабах в Україні раніше виробляли більше трьох фабрик, але залишилася одна. Папір, який вона виробляє нам не підходить через якість, тому ми весь папір купуємо закордоном. Імпортуємо через типографії.
Хто ваші конкуренти у жанрі нон-фікшн?
Напевно, всі потрохи. Але наш основний профіль - бізнес література. І цей ринок, без перебільшення, почали активно розвивати саме ми. Поки інші видавництва займалися розмежуванням ринків і думали, чи варто видавати бізнес-літерутару українською, ми наполегливо працювали над підписанням угод по більшості найкращих авторів і книг, які хотіли видати.
Поки інші думали про зміни стратегій, вирішувати купувати права, чи ні – ми купили 95% прав на ті книги, які нам були потрібні. Так у нашому портфелі прав опинились такі автори як Айн Ренд, Деніель Канеман, Нассім Талеб, Дарен Аджемоглу, Олівер Сакс і багато інших. Раніше конкуренції за право на переклад книги українською не було жодної. Коли ми тільки починали спілкуватися з правовласниками щодо купівлі прав, багато хто з них казав нам: "Ого, чуваки, ми знали про Україну, але ніколи не могли подумати, що у вас окрема мова. Вона дуже схожа на російську? В чому відмінність?".
Сьогодні ж вітчизняні видавці починають впевнено заявляти про себе. З кожним роком українською перекладається усе більше якісних світових бестселерів. Починаючи з 2015 року і дотепер у нас вже є по чотири-п’ять претендентів на право видати одну книгу. Це ще раз свідчить про активний розвиток ринку.
І от багато закордонних правовласників в Лондоні цього року мене запитували уже не про мову, а про стрімкий розвиток українського видавничого ринку. "Антоне, що трапилося? Чому у нас так багато запитів з України, чому ви раніше не працювали з нами?". Я пояснюю, що після революції країна змінилася. Суспільство – у пошуку нових знань та досвіду.
Розкажіть про перерахунок роялті за авторські права? Які проблеми у вас виникають з цим через адміністративні і валютні обмеження НБУ?
Зараз трохи спрощують цей процес. Раніше було дуже важко, бо менеджери на валютному контролі у банках часто не могли зрозуміти, що у контракті написано і вимагали 100%-вий переклад з англійської на українську.
Зараз теж вимагають, бо держава не може прочитати про що написано у контракті. Так як ми платимо все по-білому, то нам це звичайно додатковий головний біль, тому що треба мати білінгво-контракт, і найскладніше тут - довести іноземцям навіщо підписувати контракт двома мовами: англійською і українською. Доводиться в українській версії пишемо, що англійська версія - привілейована.
Тоді це задовольняє і наш Нацбанк, який пропускає цей контракт, й іноземців, які не витрачаються на додаткового юриста, бо їм це "з’їсть" все це роялті. Виплата роялті йде через НБУ. І є так званий податок на репатріацію, який складає 15%.
Сьогодні, через те, що у нас типові договори, ми автоматизували цей процес. З нами працює вже більше десятка найбільших агентств і видавців, які знають вимоги нашого банку - оцей act of reception transfer, типу акт виконаних робіт. Я коли їздив у Франкфурт, їм розповідав: "Чуваки, нам треба акт виконаних робіт". Вони такі: "Що це?". А я кажу, що акт виконання робіт нам потрібен, щоб наш банк переконався, що ми дійсно від вас отримали права. Вони ж лише сміються і кажуть, що це щось неймовірне. Така от у нас регуляція.
Що б Ви хотіли передати Нацбанку?
Зараз у розробці закон №4496, де є ініціативи, які повинні спростити, наприклад, ІТ-шникам отримання грошей від закордонних замовників, а нам - переказ грошей для роялті. Там є правильні ініціативи, які дуже нам допоможуть. Та й не тільки нам, а і великій частині українського бізнесу.
Хочу побажати НБУ, щоб англійська мова для них не була чимось диким, щоб нам не доводилося вмовляти іноземців підписувати угоди українською мовою, яку вони не розуміють. Англійська у цивілізованому світі уже давно є мовою ділового спілкування.
Кому треба пільги давати - металургам, які експортну виручку сюди заводять, чи книговидавцям?
Щоби потім в металургії були адекватні кадри, то однозначно потрібно вкладатися у підготовку освіти, в тому числі і книжки. Бо потім просто не буде кому працювати в тій же металургії. Тому тут відповідь однозначна, на мою думку.
Які податки сьогодні сплачують книговидавці? Які наразі маєте пільги?
Ми платимо ПДФО (Податок на доходи фізичних осіб), ЄСВ (Єдиний соціальний внесок), військовий збір. У нас якоїсь проблемної співпраці з податковою не було.
Що стосується пільг, то українська книжка має пільгу на ПДВ (Податок на додану вартість) - 0%. Це пільга, яка нам допомагає, але ця пільга - це світова практика, нічого нового.
Класичне питання до учасників гуманітарної сфери: чи потрібен Україні Мінкульт?
Як видавець, я не знаю чим займається Мінкульт. Це дуже схоже на "работники работают работу", але результату дуже мало. Принаймні так це все виглядає з нашої дзвіниці. Сподіваюся на зміни.
В нас також є такі структури як Держкомтелерадіо, Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів (УАВК) і Книжкова палата. В ідеалі, вони мали би хоча б давати статистику по видавничому ринку. Якщо я веду в Україні книжковий бізнес і хочу завести когось із Заходу з інвестиціями, то я маю дати розгорнуту статистику, а не придумувати її сам.
Натомість, коли відкрити звіти наших держорганів, то бачимо, що у них немає майже жодної корисної інформації для бізнесу. Відповідно питання "Навіщо вони?" - відкрите. Проблема в тому, що ці органи були створені вже давно, за зовсім іншими правилами гри і реаліями.
Зараз, наприклад, створюється державна організація "Інститут української книги". Нещодавно мені прислали статут, у якому усе прописано класно, красиво. Як це буде на практиці - я не знаю. Зараз в.о. Інституту книги призначений Ростислав Семків, тож є великі надії на нього. По ідеї, ця організація могла б стати таким собі локальним Мінкультом для видавців.
Власне, цей "Інститут української книги" має взяти на себе функцію оновлення і реформування підходів до видавничої справи з боку держави.
В тому числі вони мали би зайнятися адміністрацією державної програми "Українська книга", яка здійснює закупівлі книжок в Україні для бібліотек. Обіцяють якісь пільги для видавців в плані просування. Крім того, обіцяють дуже потрібну штуку - фінансування перекладів українських авторів на інші мови, такі собі гранти.
Якщо ти хочеш продати право на українського автора кудись закордон, перше запитання, чи є у вас можливість на це отримати грант. Так працюють норвежці, чехи, шведи, французи. Вони просувають своїх авторів, допомагають з перекладом.
Скільки держава витрачає на книжки в рік?
Є, наприклад, програма "Українська книга", згідно із якою за останній рік держава повинна була витратити 42 мільйона гривень підтримку українського книговидання. Але є питання до розподілу коштів. Наприклад, раніше була практика закуповувати книжки для цієї програми за роздрібними цінами, а не за гуртовими. Але це не єдиний недолік. Я не знаю як можуть експерти в кількості навіть кількох десятків людей оцінити 1500-2000 книжок за два тижні. Я не розумію. Це викидання коштів платників податків на вітер.
Радянський союз пишався тим, що у нього були "найбільш читаючі люди". Українці читаюча нація? Є у нас боротьба між книжкою і телевізором?
Відсоток людей, які зменшують своє читання книги постійно збільшується. В Україні цей показник зростає потужнішими темпами, ніж в інших країнах. В Україні кількість книжок на душу населення становить 0,8 чи близько 1-ї книжки на особу. Це не плачевний показник, але є країни де цей показник становить 4-5, або й більше 12 книжок.
Проблема не в кількості виданих книжок в Україні. Ми багато видаємо і можемо експортувати. З того ж Харкова експортується книга на Росію, на Казахстан. Наші книжки (видавництва "Наш формат") не експортуються, тому що ми націлені на внутрішній ринок.
Які кроки держава може зробити для видавничого бізнесу?
По-перше, забезпечити можливість кредитування українських видавців в банку під пільговий відсоток (5-10%) в гривні. Це дасть можливість потужно інвестувати у виробництво нових книг, які наразі не доступні в Україні. Це дуже важливо, адже оборотного капіталу українських видавців не вистачає, бо продаж книг відбувається, здебільшого, на умовах не передоплати, а реалізації і обертаємість активів становить не менше 3х місяців – тобто гроші видавців заморожені, а за умов інфляції і зростання курсу – взагалі знецінюються. У видавців просто немає коштів, на які можна почати додрукарську підготовку оригінал-макетів (що становить близько 50% собівартості книги).
По-друге, законодавче заохочувати торгові центри площею від 5000 квадратних метрів виділяти не менше 1% площі під книжкові крамниці в якості соціального внеску у розвиток суспільства. Головне - провести відбір орендарів прозоро, на конкурсній основі. Все має працювати за принципом win-win. Звісно, що в претендентах на площі не має бути російських структур або афілійованих до них осіб. В той же час, впровадження механізму компенсації частини орендної плати в торгових центрах книжковим магазинам коштом державного бюджету за умови дотримання квоти на україномовну літературу в розмірі не менше 30% на перший рік зі збільшенням частки на 5% щороку.
Держава повинна розробити правила гри і зобов’язати видавництво, яке бере гроші – грати за цими правилами.
Треба, щоб було заведено - коли будується торговий центр, то у ньому 0,005% від площі ви відводите під соціальну відповідальність, тобто - книжки. Соціальна відповідальність це наприклад ставка оренди – 100-200 гривень на місяць у прохідному місці.
А як щодо ініціативи введення ембарго на російські книжки. Чим для вас це не допомога?
Кажуть: "Давайте заборонимо російську книжку". Не можна заборонити російську книжку, бо банально у нас ПОКИ ЩО немає асортименту, який би міг замінити російський. І ми зараз цей асортимент розширюємо на 3%-5% на рік. І це ще триватиме 10 років мінімум. Якщо держава втілить ті два кроки, про які я говорив вище, то розвинуть ринок значно швидше, ніж усі ембарго разом узяті. Цей ринок буде потужно розвиватися.
