Контури соціальних проблем майбутнього: інтеграція іммігрантів в Україні

Нині вже є декілька соціально-економічних проблем післявоєнного часу, стосовно яких складно помилитися. Однією з них є нестача робочої сили для післявоєнної відбудови. Ще до 2022 року депопуляція в Україні була одна з найвищих в світі, при тому була значно деформована демографічна структура – дуже велика кількість пенсіонерів відносно кількості зайнятих в економіці.

Багатомільйонна еміграція в 2022-2023 роках значно погіршила і без того погану ситуацію. Масове повернення емігрантів в Україну мало ймовірне, про що свідчить досвід еміграції в часи війни з Боснії й з Косово: війни ці давно завершились, а воєнні біженці досі живуть в Австрії та Німеччині. Більш того, біженці з України – це головним чином жінки з дітьми, що робить дуже ймовірним, що після скасування воєнного стану до них приїдуть з України їхні чоловіки, що ще погіршить нашу демографічну ситуацію.

Очевидно, якщо Україна виживе в цій війні, то для післявоєнної відбудови, тим паче для економічного зростання, потрібна буде іноземна робоча сила. Фактично, цей процес вже почався: в 2024 році будівельні фірми Києва почали завозити робітників з Узбекистану.

Подібна ситуація була в Німеччині після Другої світової війни – для економіки Німеччини катастрофічно не вистачало робочої сили. Тому Західна Німеччина уклала угоди щодо залучення робочої сили з кількома країнами, що мали високий рівень безробіття - з Італією, Іспанією, Грецією, Туреччиною, Марокко, Тунісом, Португалією, Південною Кореєю, Югославією. Робітників з цих країн називали "гостями", гастарбайтер – це німецькою означає "гість-робітник".

Але коли перші сотні молодих робітників з Туреччини в 1950-х роках почали стажування на автозаводах Німеччини, навіть у страшних снах німці не могли б уявити, що через 60 років мусульманські банди ґвалтівників будуть реальним кошмаром німецьких міст, тільки в новорічну ніч 2015 року в місті Кельн такими бандами було зґвалтовано, побито і пограбовано 1300 дівчат і жінок. Німецький досвід інтеграції великих мас іммігрантів є зразком провальної політики. На вищому політичному рівні провал було визнано лише в 2010 році, але й досі ніяких суттєвих змін на краще не відбулося.

Такий самий провальний досвід інтеграції іммігрантів демонструють і інші країни Західної Європи. Британських мусульман налічує більше в армії ІДІЛ, ніж в армії Великої Британії. Французьки і бельгійські мусульмани коять сотні терористичних актів, серед яких всесвітній розголос набув розстріл редакції журналу "Шарлі Ебдо" та вбивство більше сотні глядачів концерту в театрі "Батаклан". Взагалі в 2018-2019 роках в ЄС кожні два тижні відбувався теракт, скоєний місцевими ісламістами, в останні роки кількість зменшилась приблизно до одного теракту на місяць.

Що пішло не так? Чому мультікультуралізм провалився і навіть став живильним джерелом для відродження неофашизму і неонацизму по всій Європі? Це важливо зрозуміти, бо Україна неминуче може потрапити в таку ж халепу.

На початку процесу ніщо не віщувало про такий результат. Іноземні робітники мали перебувати в країні досить короткий час – лише 1- 2 роки, після чого мали повернутися на Батьківщину, а на заміну мала прибути нова партія робітників. Подовження перебування було заборонене. Робітники мали бути нежонатими (робітниці – незаміжніми), можливість возз’єднання сімей була виключена.

Так було передбачено міжнародними договорами, але практика виявилася геть іншою. Більшість тимчасових робітників не захотіли повертатися додому, ніяких засобів примусу влада задіяти не змогла або ж не захотіла. Трудові іммігранти перестали бути "гастарбайтерами", вони стали постійними робітниками, отримали права на проживання і згодом стали громадянами Німеччини. Зараз іммігранти, їхні діти та онуки становлять біля десятої частини населення Німеччини і частка їх зростає, як за рахунок високої народжуваності, так і за рахунок приїзду сотень тисяч нових щороку (в 2015 році прибуло значно більше мільйона).

Урок 1. Тимчасове перебування гастарбайтерів – хибна ідея

Треба виходити з того, що половина трудових іммігрантів не забажають повертатися додому. Це припущення докорінно міняє все. Вимога, щоб трудові іммігранти були безсімейними стає абсурдною, навіть небезпечною. В ХХІ сторіччі іммігранти в Європі на 80-90% - це молоді чоловіки з Африки та Близького Сходу. По прибутті в Німеччину чи Францію вони опиняються в гетто, де живуть такі самі молоді парубки.

Гетто, переповнене молодими чоловіками до 30 років стає благодатним середовищем для формування банд сексуальних насильників. Формування таких етнічних банд є настільки кричущим фактом, що влада замовчувала його існування до 2015 року, коли вже не можна було цей факт приховати через його масштабність.

Якщо трудові іммігранти – то не гастарбайтери, а постійні робітники і мешканці, то вони мають бути сімейними. Це означає інший спосіб забезпечення іммігрантів житлом і обов’язкове залучення дітей іммігрантів в систему дошкільної та шкільної освіти.

Урок 2. Гетто - не припустимий спосіб поселення іммігрантів

По всій Західній Європі ми бачимо одну картину – компактне проживання етнічних груп іммігрантів в міських районах або в передмісті. Про африканські або арабськи гетто у Франції або Німеччині, в які навіть поліція не наважується зайти, не кажучи про місцеве населення, вже написано доволі. Але до сих пір не відомо, що з цим робити.

Є приклад країни з великим потоком іммігрантів, яка не допустила формування гетто – це Сінгапур. Про це мало хто знає, але в Сінгапурі держава не дозволяє компактне проживання іммігрантів, їх цілеспрямовано розселяють серед місцевого населення. При схожому з Західною Європою потоці іммігрантів тут і близько не бачимо ворожого ставлення іммігрантів до місцевого населення.

Урок 3. Потрібний не стихійний, а організований притік іммігрантів

У 1950-1960-х роках імміграція в Німеччині відбувалася здебільшого на підставі міжнародних договорів і була забезпечена наявними робочими місцями. Ситуація ХХІ сторіччя зовсім відмінна – це імміграція біженців, переважна більшість яких не мають робочих місць і навіть не намагаються їх шукати.

Стихійний величезний потік іммігрантів не дозволяє навіть фізично перевірити всіх людей на причетність до злочинного світу, до діяльності терористичних організацій, бо тисячі і тисячі іммігрантів прибувають без документів. Іммігранти навмисно знищують документи, тому не можливо не тільки ідентифікувати особистість, не можливо навіть визначити країну походження.

Така ситуація є вкрай сприятлива для створення в країні імміграції філій закордонних злочинних організацій. Найбільш кричущий приклад – філії Ісламської держави Іраку і Леванту в країнах Західної Європи, які були головними організаторами терористичних актів в цих країнах.

Досвід Західної Європи свідчить, що перевірити і в разі необхідності депортувати іммігрантів, які вже прибули в країну, не вдається. Тому очевидний висновок полягає в тому, що перевірка має відбуватися в країні походження іммігрантів, до того, як вони отримали можливість перетнути кордон. Це вимагає створення органів (місій) міграційної служби за кордоном в країнах масової еміграції.

Засоби інтеграції, про які вже треба думати

1. Вивчення української мови

Знання мови країни перебування є найпершою умовою інтеграції, без цього іммігрант не зможе отримати освіту та працювати з перспективою кар’єрного зростання. Це очевидна вимога, але навіть в Німеччині на безкоштовних курсах німецької мови половина іммігрантів не доходить до фінішу.

Специфічною проблемою у нас буде та обставина, що найпершим джерелом робочої сили для України будуть держави Центральної Азії, які були частиною СРСР, і які останні десятиріччя були джерелом трудової міграції до Росії. Всі ці мігранти володіють в більший чи меншій мірі російською мовою, що дає можливість працювати в Україні не вивчаючи українську мову. Тому відвідування мовних курсів буде ще гіршим, ніж в Німеччині. Можливо, доведеться вводити матеріальні стимули (грошові премії або доплати до заробітної плати) за вивчення української мови.

1. Освіта

Діти трудових іммігрантів мають обов’язково відвідувати українські школи. Це очевидно. У світі застосовувались декілька моделей шкільного навчання дітей іммігрантів, найгірший результат для інтеграції мала модель створення окремих класів для таких дітей. Формування таких класів і навіть шкіл є результатом поселення іммігрантів в гетто, тобто це похідне явище від способу поселення іммігрантів.

В той же час, виявилося, що навчання за загальною програмою не під силу значній кількості таких дітей. Потрібно поєднувати навчання в загальних класах з індивідуальними додатковими уроками для дітей іммігрантів, перш за все – уроками мови.

Складною проблемою виявився конфлікт цінностей між тими, які домінували в сім’ях іммігрантів і їхньому оточенні і які прищеплювали дітям з цих сімей в школі. Більшість терористів "ісламського джихаду" у Франції були не іммігрантами першого покоління, а дітьми іммігрантів. Ці терористи народились і отримали освіту у Франції, але виросли смертельними ворогами французької культури і суспільства. Позбавити дітей впливу сім’ї не можливо, але можливо позбавити сім’ї від впливу оточуючого їх гетто.

Менш очевидно, що шкільну підготовку у вигляді вечірньої школи треба буде запропонувати тим іммігрантам, які мають бажання підвищити свій рівень освіти в Україні, наприклад спеціальні підготовчі курси для вступу в університети або технічні коледжі.

1. Ринок праці

Провал політики інтеграції в Західній Європі значною мірою був обумовлений тим, що серед іммігрантів була велика кількість біженців. Трудові мігранти, як правило, отримують гарантоване місце роботи, бо це є умовою отримання візи на в’їзд і дозволу на проживання. Біженці опиняються на утриманні держави, що не тільки обтяжує державний бюджет, але й перешкоджає інтеграції іммігрантів, бо інтеграція через ринок праці є вирішальним фактором інтеграції.

Може здатися парадоксом, що серед біженців в Західній Європі менше половини шукають можливість працевлаштуватися. Рівень виплат біженцям перевищує доходи цих людей в країнах їхнього походження, що не стимулює їх шукати роботу. Відсутність роботи не дозволяє іммігрантам вести такий спосіб життя, який характерний для корінних мешканців, що створює перепону для інтеграції в суспільстві.

Іммігранти в Україні за визначенням будуть мати роботу, але проблемою може стати втрата роботи і втрата нормального доходу. Якщо після втрати роботи іммігрант не повернеться додому, то він є потенційним джерелом соціальних негараздів. А при великій кількості безробітних іммігрантів негаразди переростають в соціальні проблеми і навіть заворушення.

В ринковій економіці зникнення приватних компаній і скорочення робочих місць на них є закономірним результатом конкуренції. Ніхто не може гарантувати збереження робочих місць ні місцевим робітникам, ні іммігрантам. Але якщо економіка не скорочується, а зростає, то скорочення робочих місць в одних секторах супроводжується появою нових в інших. Зміна структури економіки має бути синхронізована зі зміною структури робочої сили.

1. Імміграція як частина політики економічного розвитку

Тут ми підходимо до найбільш складної теми. Доволі проста ситуація, коли будівельна компанія в Україні наймає робітників в Узбекистані, бо це є закриттям нагальних потреб в робочій силі невисокої кваліфікації. Але якщо Україна буде мати перспективні плани розвитку економіки, то вони будуть вимагати залучення високо кваліфікованої робочої сили з урахування багаторічних процесів.

Розглянемо приклад. Одним з напрямків високотехнологічної індустріалізації після війни може стати розвиток фармацевтичної та біотехнологічної промисловості і в Україні. Ми вже зараз маємо більш-менш успішний приватний бізнес у цій сфері і бачимо приклад Ірландії, де новостворена фарміндустрія є основою експорту країни.

Швидкий розвиток фармації та біотехнології потребує багато робітників з університетською освітою і досвідом. Це вимагає відповідного розвитку освіти і одночасного процесу імміграції робочої сили з Індії, де вже існує величезна фарміндустрія світового рівня. Спеціалісти з фармацевтики і біотехнології з Індії самі по собі не поїдуть в Україну, з ними мають працювати агенції з пошуку та найму в Індії, вони мають приїхати вже з трудовим контрактами на руках.

Таким чином, план науково-технічного розвитку, план промислового розвитку, план розвитку освіти і план залучення робочої сили з-за кордону є частинами одного цілого – плану розвитку країни. На створення такого механізму планування потрібні роки, бо нинішній державний апарат зовсім не придатний до такої роботи. Чим раніше ми почнемо таку інституційну роботу – тим скорішим буде розвиток країни.