Про природу російського нападу на Україну
Частина 1
Коли в лютому 2022 року сотні тисяч російських військ пішли на Київ та інші міста України, міжнародна спільнота вважала це "війною Путіна", в 2023 році цю війну стали називати імперіалістичною (наприклад, публічні заяви канцлера Німеччини або президента Латвії), що відповідає внутрішньому сприянню війни в Україні.
В дійсності це не війна Путіна і не імперіалістична війна – це війна ідентичності, або ж війна лінії цивілізаційного зіткнення.
При всій параноїдальності путінського сприймання світу, це не його особиста війна, бо війна підтримується більшістю російського народу.
Імперіалізм за своєю природою є економічним явищем, тому імперіалістична війна має під собою економічну основу – це війна за контроль над територіями, а відповідно - за людськими і природними ресурсами, розташованими на цих територіях.
Напад на Україну не має жодного економічного сенсу для Росії. Значно більше території і ресурсів вона можна захопити в країнах Центральної Азії, ніж в Україні, тому логіка імперіалістичної війни потребувала би захоплення Казахстану, Туркменістану, Узбекистану тощо, а не України.
Напад на Україну має не економічну природу, а цивілізаційну, тобто культурну: це є реакція на спробу України перейти з російської цивілізації до західної.
Аналіз характерних рис такого типу війн дав Гантінгтон в знаменитій книжці "Зіткнення цивілізацій", яка вийшла в 1996 році. В цій книзі Гантінгтон писав, що війна Росії з Україною вкрай малоймовірна, бо ці країни належать до однієї цивілізації і мають дуже близькі культури. Він вважав, що Україна буде завжди в такому стані, в якому зараз знаходиться Білорусь – формально незалежна, але повністю підконтрольна Росії. Але за три десятки років ситуація докорінно змінилася. Православна цивілізація, до якої Гантінгтон та інші політологи та історики відносили Росію і Україну, перестала існувати, на її руїнах виник "Русскій мір", Греція і більшість православних країн Балкан стали або стають на наших очах частиною західного світу. Україна з 2013 року рушила за ними.
Не тільки Гантінгтон, а всі дослідники цивілізацій, включно з такими зірками історичної науки як Тойнбі і Бродель, не сумнівалися, що Росія належить до іншої цивілізації, ніж країни Заходу. Але визначення і межі цієї цивілізації різні автори описують по різному.
Тойнбі визначає, що Росія як держава сформувалася в межах візантійської цивілізації. В невеличкій, але прекрасно написаній статті "Візантійський спадок Росії", Тойнбі описує головні риси російської цивілізації, які вона успадкувала від візантійської: по-перше, це глибинна і всеосяжна ворожість до Заходу і, по-друге, тоталітарна державність.
Для візантійської і російської цивілізації тоталітаризм важливіший за релігію, тому називати цю цивілізацію православною не дуже правильно, хоча з 1453 року після загибелі візантійської цивілізації Росія залишилась єдиною великою і сильною православною державою, не підкореною ісламом.
Причини ворожості візантійської і російської цивілізації до Заходу – то предмет окремої розмови, що потребує значного заглиблення в історію, на яке ми тут не маємо можливості.
В Росії, як і в Візантії, церква завжди була і зараз є служницею держави, бо це є іманентною рисою тоталітаризму.
"У такій тоталітарній державі візантійського типу, - пише Тойнбі, - церква може бути хоч християнською, хоч марксистською, аби вона служила інтересам світського державного управління". Можна додати, що державне управління теж може бути хоч монархічним, хоч компартійним, хоч мафіозним – але тільки тиранічним. Спроби перенесення в Росію інших форм державності закінчувалися швидко і однозначно.
Визначення цивілізації православною чи російською – то не тільки академічне питання, воно має суто практичні наслідки.
Гантінгтон детально аналізує конфлікти, які відбувалися на стику цивілізацій, він називає їх конфлікти ліній розлому. Загострення конфліктів ліній розлому періодично призводять до війн, які називають війнами ліній розлому або війнами ідентичності. Вони мають специфічні риси, майже всі з них ми бачимо в російсько-українській війні.
Особливістю цивілізаційних конфліктів є їхня багатовікова тяглість. Дуже мало шансів на їхнє закінчення, доки існують сторони конфліктів.
Тобто припинення конфлікту може відбутися, якщо одна зі сторін зникне в наслідок геноциду, загибелі цивілізації тощо.
"Війни лінії розлому, - писав Гантінгтон, - це війни, що визначаються незавершеністю і можуть спалахнути у вигляді масового насильства, а потім звестися до військових дій низької інтенсивності… лише для того, щоб спалахнути знову. Повністю погасити лихоманку ворогування… вдається не часто, хіба що за допомогою геноциду".
На наших очах завершується конфлікт в Нагорному Карабаху, бо там зникло вірменське населення, доки воно там жило, конфлікт не припинявся, періодично переходячи в стан війни.
Ця властивість війн ідентичності перекреслює надію на перемогу і наступний мир з Росією. Якщо Україна переходить до західної цивілізації, то вона опиняється в стані довічного конфлікту, який ми бачимо між Індією і Пакистаном або між Ізраїлем і ісламськими країнами. Віра в те, що конфлікт з Росією може припинитися, не відповідає історії цивілізаційних конфліктів.
Війни ідентичності не можуть завершитися переговорами сторін, бо взаємна ненависть і недовіра така глибока, що сторони не в змозі домовлятися. Війни припиняються внаслідок виснаження сторін або коли домовляються за них цивілізаційно споріднені країни.
Ми зараз не бачимо жодної підстави для мирних угод з Росією, так само й Росія не бачить ніякого варіанту, крім знищення або підкорення України. Наша війна може припинитися через наше виснаження або недостатню допомогу західних країн.
Якщо у такий момент Росія теж буде виснажена, то бойові дії припиняться до того часу, коли ми чи вони не відчують силу для поновлення війни.
Мені здається, що запобігти війні можна тільки в разі, коли більш сильна сторона не буде відчувати себе безкарною. Причому, для тоталітарної держави покаранням не є велика кількість втрат на війні. Це помилкове уявлення, в якому зізнався генерал Залужний: він казав, що помилково думав, що великі бойові втрати можуть зупинити Росію. Тут бачимо одну з відмінностей російської і західної культури, а саме – зовсім різне ставлення до людського життя.
Характерною рисою війн ідентичності є поєднання з релігійною ворожнечею, яка може бути головним фактором війни. Навіть в таких не дуже релігійних країнах як Росія і Україна, ми бачимо релігійне протистояння.
Участь Російської православної церкви у війні настільки кричуща, що в грудні 2023 року Всеукраїнська рада церков закликала Всесвітню раду церков та інші міжнародні міжконфесійні організації розглянути питання щодо притягнення до моральної та іншої відповідальності РПЦ, яка всіляко підтримує агресію Росії проти України та спонукає до геноциду українського народу.
Головною властивістю війн ідентичності Гантінгтон вважав їх неодмінну інтернаціоналізацію, бо цивілізаційно споріднені країни якщо не прямо беруть участю у війні, то надають військову допомогу. Ця властивість війн ідентичності зараз рятує нас від неминучої поразки через наявність у Росії незрівнянно більших ресурсів.
Глянемо на перелік країн, які надавали військову допомогу Україні в 2022-2023 роках (в порядку обсягу допомоги, за даними Кільського інституту світової економіки): США, Німеччина, Велика Британія, Норвегія, Данія, Польща, Нідерланди, Канада, Швеція, Фінляндія, Чехія, Литва, Італія, Словаччина, Франція, Австралія, Естонія, Латвія, Іспанія, Бельгія, Болгарія, Греція, Хорватія, Люксембург, Португалія, Словенія, Нова Зеландія, Румунія, Туреччина, Японія і навіть Ісландія. З цих трьох десятків країн тільки Туреччина та Японія не належить до західної цивілізації.
Якщо розглядати фінансову допомогу, то донорів було більше, бо найбільшим фінансовим донором був Європейський союз, що включає Кіпр, Мальту і Угорщину, які не надавали Україні прямої військової або фінансової допомоги. Також пряму фінансову допомогу в 2022-2023 році нам надавала Швейцарія, Австрія, Ірландія та Південна Корея, а також більшість країн, які надавали військову допомогу.
Перелік донорів військової та фінансової допомоги дуже красномовний для ілюстрації особливості війни ідентичності: в ньому бачимо всі країни західної цивілізації (крім Ізраїлю), а також три країни, на які найбільше за інших вплинула вестернізація (Туреччина, Японія і Південна Корея). З російського боку ми бачимо країни, найбільш ворожі до західної цивілізації – Іран і Північна Корея відверто підтримують Росію. Решта країн або підтримують Росію політично (Китай, ПАР, Бразилія тощо), або займають сторонню позицію - "то не наша війна".
Ще є невеличка група країн, які подібно до нас знаходяться в стані дрейфу на Захід (Чорногорія, Боснія та Герцоговина, Північна Македонія, Албанія, Молдова, Косово), вони підтримують Україну тільки політично.
Визначення нашого ворога як російської, а не православної, цивілізації є вкрай важливим, бо в протилежному випадку ми б не могли розраховувати на допомогу Румунії, яка для нас дуже суттєва, бо це єдиний доступний для нас шлях у південному напрямку для українського експорту і для військової допомоги. Румунія, яка почала дрейф до західної цивілізації раніше за Україну, зараз є для нас цивілізаційно спорідненою країною зовсім не тому, що є православною.
Для країн, які прагнуть до зміни цивілізаційної ідентичності, допомога від країн, які належать до тієї цивілізації, куди пригне сторона конфлікту, має два принципових наслідки. По-перше, без такої допомоги буває неможливо встояти під ударами цивілізаційного ворога. По-друге, така допомога може примушувати йти на поступки, які в звичайних умовах були б не прийнятними. Показовим прикладом є Хорватія, яка 30 років тому прагнула якнайшвидше повернутися до західної цивілізації з-під російсько-сербського впливу.
Хорватам були поставлені німцями і американцями умови не допустити етнічних чисток в Сербській Країні, погодитись на введення туди військ ООН, погодитись зі створенням в Боснії хорватсько-мусульманської федерації, і взагалі забути про ідею "Великої Хорватії", тобто про поділ Боснії між Хорватією та Сербією. На все це Хорватія погодилась, бо входження до спільноти західних країн було важливіше за всі ці питання. Дуже вірогідно, що якісь подібні умови від ЄС та США у близькому майбутньому почує Україна, щоб припинити бойові дії.
Першою цивілізаційною війною новітнього часу вважають війну в Кувейті (1990-1991), хоча вона почалася як війна між двома ісламськими країнами, більшість ісламських країн вважали цю війну протистоянням Заходу з ісламським світом (в дійсності, проти Іраку була створена коаліція з близько 40 країн, в якій брали учать не тільки країни Заходу). Якщо порівняти українську війну з кувейтською, то ми побачимо, що залученість Заходу в Кувейті була незрівнянно більшою, з будь якою точки зору – військової, технічної, фінансової.
Наші головні донори військової допомоги – США і Німеччина - витратили на допомогу Україні в 2022-2023 роках 0,32% та 0,18% свого ВВП, а на війну в Кувейті вони витратили відповідно 0,99% та 0,55% ВВП, тобто втричі більше. При тому Ірак у військовому і економічному відношенні був значно слабший за нинішню Росію. В 1990 році ВВП Іраку становив 3% від ВВП Сполучених Штатів, а в 2022 році ВВП Росії був трохи меншим 9% американського ВВП.
Ми можемо тільки роботи припущення стосовно причин такого неадекватного рівня витрат, але якщо на подолання Росії Захід витрачає на порядок менше, ніж на подолання Іраку, то це свідчить про слабкість Заходу, чим би вона не була обумовлена.
Практичним наслідком цієї слабкості може бути поразка України, а значить і західної цивілізації, від Росії. Щоб відсіч Росії була схожою з ударом по Іраку, військова і фінансова допомога Заходу має бути на порядок більшою, ніж вона була в 2022-2023 роках. Чи це можливо? На жаль, мобілізувати такі ресурси на допомогу Україні західні країни зараз не спроможні.
Як підсумок, зафіксуємо три важливих моменти: (1) Ми маємо справу не з війною Путіна і не з імперіалістичною війною, а з цивілізаційним конфліктом. Цивілізаційні конфлікти мають багатовікову історію, не мають перспектив вирішення і періодично загострюються до війни.
(2) Цивілізаційні війни неминуче інтернаціоналізуються, бо до них долучаються цивілізаційно споріднені країни, або шляхом участі в бойових діях, або частіше шляхом військової та фінансової допомоги.
(3) Російсько-українська війна є типовою війною ідентичності. Допомога країн Заходу врятувала Україну від поразки в 2022 році, але неадекватний рівень допомоги не дозволить Україні досягти перемоги. Якщо не відбудеться принципових змін, то Україна не зможе повернути втрачені території, а війна перейде в стан низької інтенсивності, доки Росія не накопичить сили для нового нападу.
В чому може полягати принципова зміна західної підтримки? В використанні головної слабкості російської цивілізації порівняно з західною – нездатністю до самостійного технологічного розвитку. Про це – в наступній колонці.
З другого боку - Захід і США приречені не тільки захистити Україну, але й знищити росію (денуклеризувати, демілітеризувати і розділити на сфери впливу між собою), оскільки росія є смертельною небезпекою для цивілізованого світу. А, захопивши Україну з її ресурсами і укріпившись на цьому - росію буде вже не зупинити. Є ще Китай: він терпляче очікує оцього останнього - розділу росії і у потрібний час навіть у цьому і "допоможе"...
При любих обставинах - наша сила у силі нашої Армії і силі духу нашої Нації - максимально виснажити московію перед вирішальною баталією.
Доповнення - це не тільки цивілізаційна війна, а ще війна за наслідування історії. А саме Русі. Хто з нас Русь? Цивілізаційні війни завжди мають ризик перейти у широкі/світові конфлікти, через залучення споріднених країн. Захід якраз розуміє всі ці речі - а тому боїться, бо в рашки є ЯЗ. В Іраку небуло ЯЗ, тому його рішуче розбили коаліцією. З рашкою так не вийде, нажаль. Це новий виклик - ядерна країна веде повномасштабну війну з метою захоплення або знищення сусіда.
І Путін з компанією хочуть відновити цю імперську модель. А українське керівництво жодної копійки не витратило на розробку нової моделі, навіть дослідні інститути позакривало, які спеціалізувались у цій галузі знань. Чи ЗЕ зі своїм "какая разница" схожий на потужного перетворювача світу, який здатен все переосмислити і побудувати новий світ на нових ідеях і принципах?
Чому немає конфлікту цивілізацій і що є натомість? Фукуяма і Гантінгтон помилялися, - Кебуладзе
Не можна взяти американські ідеї Бжезінського чи Хантінгтона, і собі щось з них зліпити, назвавши "православною цивілізацією".
У древніх єгиптян був міф про тяжбу Гора з Сетом. Українські інтелектуали таких міфів не складали і такими питаннями не цікавились. Тому українським інтелектуалам можна порадити десь пошукати колегу Путіна по цеху з префіксом "анти", і він їм все пояснить.