Що робити з "чорним експортом" зерна, та й з "білим" теж?
В одній з попередніх колонок я писав, що експорт українського зерна в 2022 році, з одного боку, привернув увагу всього світу через його блокаду Росією, а з другого - висвітлив мільярдні обсяги тіньового бізнесу у цій сфері.
Перший публічний розголос ця проблема набула декілька місяців тому після оприлюднення розслідування міжнародної організації OCCRP щодо румунсько-української торгівлі зерном. В цьому розслідуванні наведені назви десятків фіктивних фірм в Україні, Румунії, Угорщині, Чехії та інших країнах, через які продавалось зерно з України. Загальна кількість таких фірм тільки в Україні перевищує 600, хоча реальна їх кількість невідома.
За різними оцінками річний обсяг неповернутої валютної виручки приблизно становить 8 мільярдів доларів. Найсвіжіша оцінка "чорного експорту" зерна за 9 місяців 2023 року, оприлюднена прес-службою БЕБ, становить майже 134 мільярди гривень.
Проблема ця зовсім не нова, "чорний експорт" зерна існує вже не один рік, але на нього звертали мало уваги. Зараз широка увага прикута до проблеми через збіг декількох обставин: по-перше, масштабна військова агресія Росії потребує неміряних витрат на оборону України, джерел для яких ми не маємо і які отримуємо в якості закордонної допомоги, по-друге, виникає всі більше проблем щодо збереження рівня допомоги, хоча й наявний рівень виявився недостатнім, щоб змінити перебіг війни в 2023 році, по-третє, в той же час багатомільярдний незаконний вивід валюти з України "чорними експортерами" стрімко зростає.
Складність проблеми полягає в її масштабі, бо експортними операціями в Україні дозволено займатися будь-кому. Така свобода призводить до створення шахраями сотень, може й тисяч, фіктивних фірм. Щоб відстежити їх і запобігти їхній діяльності потрібна неймовірна кількість кваліфікованих і доброчесних правоохоронців, що вимагає значних витрат і зараз приносить мізерні результати.
Що робить держава для боротьби з цим злом і що можна очікувати?
Національний банк з 11 листопада 2023 року вдався до скорочення строку повернення валютної виручки для експортерів зерна з 180 до 90 днів. Ефективність цього заходу очевидно буде мізерною, може навіть негативною, бо шахрайські експортери не збираються повертати валюту ні за 180, ні за 90 днів. А для нормальних експортерів це може скласти додаткові проблеми ведення бізнесу в умовах непередбачуваних наслідків війни для експортної логістики.
Кабінет міністрів запровадив реєстраційні і ліцензійні процедури для експортерів зерна. Від 1 листопада 2023 року дозволено експортувати зерно тільки фірмам, зареєстрованим в Державному аграрному реєстрі (ДАР), а для тих фірм, які не зареєстровані в ДАР, на експорт зерна потрібно з 10 листопада отримати ліцензію. Не відомо, як це буде діяти, але видача експортних ліцензій – це очевидне джерело корупції.
Постанова уряду вимагає, щоб експортер зерна був зареєстрованим платником ПДВ на 23 лютого 2022 року, що практично означає для "чорних експортерів" замість створення нових компаній необхідність купувати давно створені, благо на ринку пропозицій на продаж таких компаній достатньо.
Ідея давати право експорту зерна компаніям, які хоча б один раз за півтора року повернули валютну виручку, призведе до того, що фіктивні компанії будуть жити протягом не однієї експортної поставки, а двох, перша з яких буде реальним експортом, а друга – шахрайським. Годі питати, чи спинить це "чорний експорт".
Запропоновані Нацбанком і Кабміном заходи не вирішують проблему, бо все рівно потребують від держави величезного обсягу контрольних функцій, крім того, створюють ще одне джерело корупції – ліцензування експортних операцій, а значить необхідність контролювати це джерело, тобто додаткову кількість правоохоронців і витрат на них.
Можливі рішення
1. Кардинальним рішенням було б звести кількість "чорних експортерів" до нуля за один день шляхом запровадження державної монополії на експорт зерна. Таке кардинальне рішення може не спрацювати через низьку якість державного управління, тобто для створення державного експортера зерна не вдасться зібрати команду належної кваліфікації і мотивації.
Державна експортна компанія в наших нинішніх умовах, скоріш за все, завалить роботу, що призведе до падіння експорту і накопиченню не проданих залишків зерна на елеваторах. Такий песимістичний висновок маємо зробити, дивлячись на неспроможність держави управляти конфіскованими у підсанкційних осіб підприємствами.
Україна завжди у рейтингах ефективності державного управління була далеко у другій сотні країн, а нині неефективність державного управління економікою у нас стає просто кричущою проблемою, але суспільного розуміння цього нема (популярне гасло "просто не треба красти" заважає зрозуміти глибину проблеми).
2. Тому можна запропонувати інший варіант, корейський, де експорт тримався на великих приватних компаніях (так звані "чеболі"). Державне партнерство з великими експортерами значно спростить контроль (всього лише біля десятка компаній в Україні мають обсяги експорту більше 1% від загального зернового експорту України). Можна встановити ліміт за результатами минулого року, наприклад, 500 тисяч тон експорту, щоб отримати право бути експортером. Ніякий реєстр не потрібний, ліцензування теж не потрібне.
3. Що робити з сотнями середніх і дрібних експортерів? Рішення полягає в концентрації бізнесу. Дрібні експортери мають об’єднатися в більші юридичні особи (кооперативи, акціонерні товариства тощо), які сумарно перевищують ліміт експортних операцій. Якщо серед них виявиться хоч б один шахрай, що виводив валюту з України, то всі учасники товариства втрачають право займатися експортом.
Це призведе до того, що перевірку доброчесності буду проводити не чиновники, а самі торговці зерном, що значно якісніше, значно простіше і не породжує корупцію. Власниками фіктивних фірм-експортерів завжди є підставні особи, а при концентрації бізнесу вставити підставну особу серед нормальних підприємців не можливо, вони це моментально помітять і з цим точно не погодяться.
4. Корінь "чорного експорту" зерна полягає в закупівлі зерна у фермерів за готівку без будь-яких документів. Коли експортерів буде не купа сотень, а пару десятків, то можна буде проконтролювати, щоб їхні банківські платежі за зерно відповідали кількості закупленого зерна. Документ про походження зерна зараз є обов’язковим для експортерів, проблема в тому, що перевірити його достовірність на митниці практично не реально, "чорні експортери" вказують якихось вигаданих фермерів або взагалі ухиляються від декларування походження зерна.
Чому корейська стратегія експорту через невелику кількість великих компаній виявилась такою успішною?
Можна назвати дві причини. По-перше, держава поставила власників чеболів перед вибором – або ти працюєш за правилами, або сидиш в тюрмі, третього варіанту нема, всі вибрали перший, бо сховатися в натовпі не можливо, всі на виду у керівництва держави. По-друге, конкуренція на світовому ринку відсіяла неефективні компанії, більшість чеболів 1960-х років не вижили, держава свідомо їх не рятувала, вижили найкращі.
Про не дуже "білих" експортерів
Якщо шляхом концентрації бізнесу можна позбавитись від "чорних експортерів", то постає питання, а що робити з "білими"? Вони теж виводять великі обсяги валюти з України, але іншим способом – через трансферні ціни в контрактах з афілійованими особами, які в народі називають "прокладками".
Відомо, що найбільший імпортер українського зерна (Єгипет) нічого не купує в українських експортерів, весь обсяг торгівлі йде через "прокладки", на яких залишається до половини валютної виручки. Велика кількість подібних фактів наведена в статті на сайти "Дзеркала тижня".
Наприклад, в цій статті наведені дані за серпень 2023 року: поставки української пшениці в Єгипет через "прокладки" в Гонконзі йшли по 80 доларів, а кукурудзи по 70 доларів за тону, в той же час поставки в Нідерланди і інші нормальні країни – не менш, ніж по 200 доларів.
Проблема виводу капіталу через трансферні ціни ще давніша, ніж проблема "чорних експортерів", і втрати тут вимірюються теж мільярдами доларів. Я вже не раз писав про цю проблему, але за три десятки років ніяких змін не відбувається.
В одній статті я описав проблему витоку капіталу на підставі дослідження Global Financial Integrity за 2004-2015 роки, де виток з України був оцінений в середньому у 11 мільярдів доларів на рік (це тільки за рахунок товарних операцій). В іншій статті я описав методику і результати дослідження витоку капіталу за 2009-2018 роки.
Виток становив 137 мільярдів доларів, тобто біля 20% українського експорту. Хоча це величезна сума зниклого з країни капіталу, але по відношенню до обсягів експорту ми ще не чемпіони, наприклад в Того незаконний виток капіталу був більше 30% обсягу експорту, а в Гамбії – більше 50%. Взагалі, проблема незаконного витоку капіталу характерна для всіх бідних країн з неефективним державним управлінням.
Механізм цього витоку простий – фальшування інвойсів, перш за все – цін на експортний товар (дивись вказані вище ціни не пшеницю і кукурудзу). В нашому Податковому кодексі передбачені заходи боротьби з фальшуванням цін в зовнішній торгівлі, але заходи ці не працюють, бо передбачений кодексом спосіб надзвичайно складний і довгий, він може бути застосований, коли ми маємо справу з поодинокими випадками, але не тоді, коли це стосується майже всього обсягу експорту. При такому рівні фальшування для контролю зовнішньоторгових контрактів майже все населення країни має перетворитися на податкових інспекторів і фінансових розслідувачів.
Але суть не тільки в складності проблеми незаконного витоку капіталу, а в тому, що виток капіталу є інструментом накопичення статків українською політичною елітою всі 30 років незалежності. Влада Україні ніколи в історії не була зацікавленою в припиненні незаконного витоку капіталу, бо вона ж сама цим користувалася.
Це завжди виглядало мерзотно, а в умовах війни – поготів. Чому хтось має допомагати країні, якщо її влада закриває очі на зникнення мільярдів доларів з країни? Якщо влада потурає незаконному виводу капіталу, то єдиний логічний висновок – вона в цьому сама зацікавлена.
Обставини воєнного часу надають шанс, якого не було у мирний час – різко ламати ситуацію, приміром, як відбулася націоналізація Укрнафти. Так само і з експортом. Треба діяти не зменшенням строків з 180 до 90 діб, а ліквідацією "чорних експортерів". Стосовно "умовно білих" експортерів найбільш просте рішення – встановлення мінімального рівня цін для експортних контрактів.
Більш досконалий спосіб – заборона зовнішніх контрактів між афілійованими особами, тобто продаж товарів та послуг самому собі має вважатися фіктивною операцією з карною відповідальністю за неї.
Для запровадження такого порядку потрібно розкриття кінцевих власників юридичних осіб, як українських, так і закордонних. Це, дійсно, юридично не проста справа, швидко зробити її не реально. Але якщо взяти конкретну проблему експорту зерна, то зменшення кількості експортерів до пари десятків дасть фізичну можливість контролю контрактів і цін, що при політичній волі достатньо для припинення незаконного виводу капіталу.