Інноваційна політика Стародавнього Єгипту епохи Птолемеїв
В ХІХ сторіччі після Революції Мейдзі середньовічна Японія за декілька десятирічь змогла стати модерною державою, технологічний розвиток якої відповідав рівню передових країн світу. Подібна модернізація економіки відбулася в Південній Кореї після 1961 року. Але перший подібний випадок зафіксований економічною історією значно раніше: наприкінці IV сторіччя до Р.Х. і протягом наступного сторіччя Стародавній Єгипет, що мав технологічний рівень пізнього неоліту або початку бронзи, перетворився в наукового і технологічного лідера тогочасного світу.
Під інноваційною політикою зараз розуміють державне втручання, яке включає різноманітні заходи, спрямовані на підтримку створення та розповсюдження інновацій. Нам здається, що це доволі нове явище, але економічна історія Єгипту дає нам дуже давній зразок такої державної політики. Я не скажу, що ця історія злободенна, але вона досить повчальна, бо це історія інноваційного розвитку відсталої аграрної країни.
Єгипет до Птолемеїв
"Хліба та видовищ" за висловом Ювенала надавали народу римські попередники сучасних популістів. Звідки брався хліб? Головним постачальником хліба в Римський імперії був Єгипет. Але до епохи Птолемеїв (305-30 роки до Р.Х.) сільське господарство Єгипту було технологічно дуже відсталим і мало продуктивним, хоча було розташоване на найбільш родючих землях Середземномор'я.
В 525 році до Р.Х. перський цар Камбіз ІІ розбив єгипетські війська, призначив себе фараоном Єгипту і перетворив Єгипет в перську сатрапію. Перське панування тривало з невеликою перервою майже два сторіччя, доки Александр Македонський не знищив імперію Ахеменідів, а Єгипет дістався йому без бою як трофей в 332 році.
Ще до перського завоювання Єгипет відрізнявся значним технічним і соціальним відставанням від інших сусідніх народів. Єгипет пізніше за всі інші народи Середземномор'я увійшов в еру заліза: Ассирія, Мала Азія, Куш, Греція – всі вони значно раніше за Єгипет перейшли до залізних технологій. В соціальному розвитку Єгипет також на віки відставав від сусідніх країн, в Єгипті значно пізніше розповсюджується приватна власність на землю і її продаж, приватна власність на рабів і боргове рабство тощо.
За часів перського володарювання ми бачимо фактично одне важливе техніко-економічне досягнення – відкриття судноплавства по Суецькому каналу, який на відміну від нинішнього поєднував Червоне море з Нілом, а не з Середземним морем. Але й це складно назвати інноваційним досягнення, бо канал був відновлений, а побудований він був на сторіччя раніше за часів фараона Нехо (в історію канал увійшов під назвою "канал Нехо").
В єгипетській іригаційній системі, без якої економіка не могла існувати, водопідйомним механізмом залишався шадуф, відомий тисячі років. (Правда, український варіант шадуфу – колодязний журавель, я бачив в дитинстві чи не в кожному селі).
В Єгипті того часу не було власної грошової системи, хоча перська держава карбувала знамениті дарики, кожна сатрапія Малої Азії мала власні монети, а в Греції - чи не кожне місто. Тим часом в Єгипті на внутрішньому ринку торгували по бартеру або за злитки срібла, які в кожній транзакції доводилося зважувати, а на зовнішньому ринку використовувалися монети інших країн, головним чином грецькі. Обсяг зовнішньої торгівлі був незначним, господарство Єгипту практично було автаркією.
Держава Птолемеїв протягом менше ста років запровадила революційні зміни в економіці Єгипту, причому абсолютно в усіх сферах – в сільському господарстві, фінансах, торгівлі, ремеслі, будівництві, управлінні. Єгипет став найбагатшою країною того часу, а його столиця Александрія одним зі світових центрів культури і науки.
Сільське господарство
Як у всіх древніх державах, основою економіки Єгипту було сільське господарство. Держава була головним власником сільськогосподарської землі, за різними оцінками державі належало від третини до половини всієї землі. Другим за обсягом землевласником були храми, приватної землі було мало. Держава і храми віддавали землю в оренду селянам, причому знаряддя праці теж були орендованими. Селяни були вільними людьми, рабська праця в сільському господарстві не використовувалася.
В епоху Птолемеїв держава провела значні структурні зміни в єгипетському аграрному секторі. Перш за все, великі площі землі були відведені під пшеницю дурум, яка взагалі не вирощувалася в Єгипті, де головною злаковою культурою був ячмінь. Відповідно були зменшені посіви ячменю та місцевих сортів пшениці.
Перехід на нові види злаків здійснювався державою, бо насіння для посіву орендарі і навіть землевласники отримували від держави у борг, що було інструментом інноваційної політики, бо давало можливість державі визначати, що селяни мають вирощувати. Більш того, державні чиновники визначали площі посівів під основними культурами і контролювали якість посівів.
Влада греків призвела до кардинальних змін у всій структурі рослинництва: були значно розширені посівні площі під деякими культурами, наприклад, під оливками та виноградом, та запроваджені зовсім нові для Єгипту культури - смоква, гранат, яблука, часник.
Основними олійними культурами були рицина та кунжут. Олійні культури і виробництво олії були державною монополією, вирощування олійних культур від посіву до переробки було під постійним контролем держави, ціни на олію теж встановлювала держава.
Площі посіву льону теж визначалися державою, але державної монополії на переробку льону не було, бо значна частина тканин вироблялася в майстернях при храмах, перш за все, для ритуального використання. Місцеве населення виробляло одяг тільки з льону.
Переробка вовни була приватною справою, податки на вовняні тканини були помірними, можливо, тому ще вовняні тканини вживали не місцеве населення, а грецькі переселенці. Вони ж привезли до Єгипту нові породи скота і створили новий сектор економіки – переробку вовни.
Принципово змінилися засоби обробки землі та переробки продукції, бо греки принесли засоби виробництва, виготовлені з заліза - плуги, коси, сокири, з'явилися сівалки, гвинтові преси для винограду та оливок тощо.
У довершення до сказаного можна додати, що в Єгипті почались селекційні роботи, в першу чергу з виведення нових сортів злаків, і почали писати і видаватися твори з агрономії.
Іригація і меліорація
Для нових культур потрібні були додаткові площі, тому держава запровадила меліорацію боліт у Фаюмі і інших номах. Пшениця дурум більш вимоглива до зрошення, ніж ячмінь, тому були проведені значні іригаційні роботи і запроваджені інноваційні технології подачі води на поля. Замість малопродуктивного шадуфу стали застосовуватися водопідйомні колесаi, нещодавно винайдений водопідйомний гвинт Архімеда вперше був застосований в Єгипті.
Всі ці заходи значно збільшили продуктивність сільського господарства, в Єгипті почався довгий період економічного зростання.
Бюрократичний апарат
Орендна плата та податки сплачувались в основному в натуральній формі, а не грошима, тому у держави виникали величезні запаси аграрної продукції. Для управління цими ресурсами, а також взагалі всім господарством, потрібний був великий штат чиновників, на чолі якого стояв діойкет, посадовець, що поєднував функції міністра фінансів та міністра економіки, як би ми зараз могли його визначити.
Вирощування зерна було не тільки основою економіки, але й основним джерелом державних доходів, тому посівні площі зерна встановлювалися царським указом і контролювалися діойкетом і його бюрократичним апаратом. Чиновники вели облік посівів та врожаю, фактично весь врожай був під державним контролем. Плата за землю і за насіння становили до половини врожаю зернових. Великі державні запаси зерна виконували також страхові функції на випадок слабкого паводку на Нілі, який спричиняв низькі врожаї та голод.
Державне управління економікою було притаманне Єгипту задовго до Птолемеїв, тому нова влада знайшла тут вже налагоджений облік населення, землі і скота. У нагоді були також накопичені сторіччями статистичні дані, необхідні для планування економіки. Птолемеї використали наявний досвід державного управління, вдосконалили і очолили бюрократичний апарат, який на середньому і низовому рівні цілком складався з єгиптян. У греків, на відміну від єгиптян, персів, ассирійців, ніколи не було розвинутого чиновництва, тому птолемеївська версія державних апаратів східних деспотій була реально інновацією.
Структура і функції державного апарати були для тих часів настільки ефективними, що єгипетський чиновний апарат часів Птолемеїв послужив взірцем і для імператорського Риму, і для Візантії.
Для повноти картини можна додати, що бюрократія стала одним з джерел занепаду Єгипту, бо коли центральна влада в ІІ сторіччі до Р.Х. почала слабнути, бюрократія вийшла з під контролю і стала працювати сама на себе. Величезна влада, яку набула бюрократія в країні, стала діяти на послаблення Єгипту і була одним з факторів його загибелі як самостійної держави.
Фінансова система
Птолемей І Сотер в 305 році до Р.Х. почав карбувати царські монети і запровадив в Єгипті власну грошову систему. Він заборонив використання іноземних монет на території Єгипту, тим самим створивши основу для виникнення банків, першою послугою яких був обмін валюти.
Згодом банки стали вести рахунки клієнтів і надавати позики, причому ставки позики в єгипетських банках були вдвічі вище, ніж в інших країнах Середземного моря, мабуть через пізній розвиток банків і нестачу в них капіталу. На єгипетському ринку стали вживатися і інші фінансові інструменти, наприклад, переводні векселі. Банківські послуги швидко набули поширення серед різних верств населення.
За часів Птолемеїв виникли три типу банків: приватні, храмові та державні, які могли надаватися в оренду. Державні банки мали подвійні функції – комерційні послуги, які надавали й приватні банки, та операції з податками, які мали грошову форму.
В державних фінансах велику роль відігравали відкупні операції: держава віддавала приватним особам право на збирання деяких податків, наприклад, податку на худобу, причому звичайною була практика внесення застави за це право. Таким чином державна казна мінімізувала ризики, а відкупник мав значний дохід, що становив 5% від зібраних податків. Це було джерелом створення банківського та торгового капіталу.
Головним недоліком грошово-фінансової системи Птолемеїв була практика порчі монети, тобто зниження ваги золота і срібла в монеті за рахунок додавання міді. Вона виникла в кінці ІІІ сторіччя і в подальшому стала одним з факторів економічної кризи і занепаду.
Державні фінанси і податкова система
Документи тих часів дають уявлення про джерела доходів держави Птолемеїв:
-
Орендна плата за землю, плата за насіння
-
Податок на худобу (перелік худоби чиновники робили регулярно в період найвищого паводку на Нілі)
-
Доходи від шахт та кар’єрів (гірнича промисловість була державною, включаючи видобування солі)
-
Доход від флоту на Нілі та податки з суден, що не належали державі
-
Дохід від надання торгових патентів купцям
-
Мито (ставка імпортного мита становила від 25 до 50 відсотків)
-
Дохід від державних банків
-
Плата за реєстрацію, продаж та спадок майна
-
Подушний податок (перепис населення проходив кожні 14 років)
-
Податок на храмове майно
-
Збори з клерухів (військовослужбовців, які отримували державну землю) та жреців
-
Податок на продаж рабів
-
Інші доходи (контрибуція, дари, воєнна здобич тощо)
Птолемеї відмовились від практики плати за землю у вигляді частки від врожаю. Плата залежала тільки від площі землі і її родючості, що перенесло фінансові ризики з державного бюджету на землеробів. Система була доволі гнучкою, особливо низькі ставки і довгі терміни були у договорах емфітевзісу, але для ділянок, які раніш були взагалі не придатними для сільського господарства.
Податкове навантаження було дуже високим, для селян воно перевищувало половину доходу (з урахуванням плати за державне насіння). Птолемеївська податкова система була джерелом зростання нерівності, в пізній стадії держави Птолемеїв надмірне оподаткування стало причиною масової втечі селян в пустелю (анахорезіс) або в Александрію, де було легко загубитися серед мільйонного багатоетнічного населення.
Торгівля
До Птолемеїв Єгипет фактично був автаркією, обсяг зовнішньої торгівлі був незначним. Птолемеї, з одного боку, значно підвищили продуктивність сільського господарства, половина продукції якого потрапляла до їхньої власності і утворювала величезний експортний потенціал. Експорт єгипетського зерна був головним джерелом покриття його дефіциту в Греції, а пізніше – в Римі.
З іншого боку, економічне процвітання давало доходи не тільки царському дому, але й чиновникам, солдатам найманої армії, торговцям і ремісника, що утворювало величезний попит на імпорт товарів, які Єгипет не виробляв, наприклад, на якісні грецькі вина, тканини, а перш за все – на товари масово попиту, якими були деревина і метали, вироби з них.
Торгівля велася через порт Александрія, що стояв в дельті Нілу, поєднуючи внутрішні області Єгипту з країнами Середземного моря. За часів Птолемеїв порт став одним з двох (поруч з Карфагеном) найважливіших портів Середземного моря.
Будівництво
Величезні обсяги нового будівництва були викликані спорудженням каналів для меліорації і для зрошування. Будувалася Александрія – найбільше місто тих часів, населення якого оцінюється в мільйон. Символом технологічних досягнень птолемеївського Єгипту у сфері будівництва був маяк на острові Фарос при вході в порт Александрії. Навіть при сучасних технологіях будівля у 120 метрів заввишки здається не пересічною, а в ті часи вона вважалася одним з див світу.
Наука і культура
Александрія часів Птолемеїв була одним з культурних і наукових центрів світу. Економічне зростання Єгипту і великі обсяги експорту принесли Птолемеям величезні доходи, які вони витрачали не тільки на розкішне життя, але й на фінансування культури і науки.
Александрійська бібліотека, що містила сотні тисяч рукописів, була одним з найбільших зібрань знання того часу. Александрійський Мусейон (дім муз) був науково-дослідним центром, в якому працювали вчені з багатьох країн в галузях математики, астрономії, географії, медицини тощо.
Саме в Александрії Евклід написав свої математичні праці, які на тисячу років визначили розвиток цієї науки. Саме в Александрії Ератосфен вперше вирахував довжину окружності земної кулі. В Мусейоні були закладені основи знань з анатомії та фізіології людини.
Творці "єгипетського економічного дива"
Економічну, технологічну і культурну революцію в Єгипті провели три перших фараони династії Птолемеїв. Наступники нічого принципового не додали, більш того, в ІІ сторіччі до Р.Х. починається занепад держави.
Птолемей І Сотер (правив Єгиптом як фараон з 305 по 282 рік до Р.Х., до 305 року протягом 17 років був сатрапом Єгипту). Запровадив в Єгипті грошову систему, започаткував наділення військовослужбовців землею (клерухія), заснував Александрійську бібліотеку і Мусейон, сприяв створенню греко-єгипетської спільноти, створивши спільного бога Серапіса. Він ініціював імміграцію греків, які були носіями найбільш передових технологій, науки і культури того часу, чисельність грецького населення в Єгипті часів Птолемеїв сягала десяти відсотків. Фактично Єгипет Птолемея І був єдиною ефективно керованою державою на уламках імперії Александра Македонського.
Птолемей ІІ Філадельф (правив з 283 по 246 рік до Р.Х., фактично з 285 року як співволадар зі своїм батьком). Створив завершену адміністративну і податкову систему управління державою, відновив канал Нехо і оазис Фаюм, зібрав в Александрії грецьку інтелектуальну еліту, Мусейон і бібліотека досягли найвищого розквіту (фонд бібліотеки сягав 500 тисяч примірників). Заснував місто Птолемаїду на середньому Нілі. Серед будівельних проектів найбільш знаменитим був Фароський маяк в порту Александрії.
Птолемей ІІІ Евергет (правив з 246 по 221 рік до Р.Х.). Успішно продовжував політику діда і батька. Особливу увагу приділяв співпраці з єгипетськими жрецями, досягнув повної консолідації світської та релігійної влади, будував храми, почав видавати декрети трьома офіційними текстами – грецькою та двома єгипетськими: ієрогліфічним і демотичним письмом. Продовжив підтримку науки та культури, створив умови для праці найвидатнішого географа античності Ератосфена, заснував ще одну бібліотеку при храмі Серапіса.
Основні риси інноваційної політики держави Птолемеїв
-
Запровадження інновацій в усіх сферах економіки було не побічним результатом, а метою діяльності держави. Держава цілеспрямовано, навіть примусово, запроваджувала інновації.
-
Імпорт технологій був головним джерелом інновацій, єдиним можливим засобом імпорту технологій в ті часи була імміграції її носіїв – греків.
-
Експортно орієнтоване виробництво на базі нових технологій.
-
Для управління економікою був створений бюрократичний апарат, який при всіх його відомих недоліках був для свого часу дуже ефективним, спроможним швидко втілити в життя політику інноваційного розвитку.
Всі ці риси ми бачимо на дві тисячі років пізніше в Японії та Кореї, правда імпорт технологій відбувався там іншими засобами. Схожість основних рис успішної інноваційної політики в ІІІ сторіччі до Р.Х, в ХІХ та в ХХ сторіччі не може бути курйозним співпадінням, я вважаю, що ми бачимо фундаментальні риси економічної політики, яка має на меті швидке подолання технологічної відсталості.
i Серед численних матеріалів наукової експедиції, яка супроводжувала війська Наполеона під час Єгипетської кампанії 1798-1891 років, можемо побачити зображення водопідйомного колеса, конструкція якого не змінилася з часів Птолемеїв.
Ну, давайте японців допустимо емігрувати разом з технологіями їхніми інноваційними, але звісно, під контролем, та з зобов'язанням асимілюватися, тобто, екзамен на знання української мови та прийняття Православ'я з новим ім'ям хрещеним обов'язково.