3654 відвідувача онлайн
4 188 3

Відновлення Японії після Другої світової війни. Чи допоможе цей досвід Україні?

Цензор.НЕТ Зображення

Відновлення Японії після Другої світової війни ще більш вражає, ніж відродження економіки Німеччини, бо в Японії відбудова переросла в стрімке і тривале зростання, що призвело до зростання реального ВВП на душу населення в 10 разів протягом життя двох післявоєнних поколінь.

Нічого подібного економічна історія людства раніше не бачила. Японський досвід цікавий ще тим, що економічна політика в 1930-40-х роках була дуже схожа на політику в 1950-60-х роках, але перші 20 років закінчилися цілковитим крахом, а друге двадцятиріччя - неймовірним успіхом.

Що ще цікавіше, економічну політику в ці роки розробляли і запроваджували фактичні ті самі люди, бо американська окупаційна влада не чіпала економічний блок японського уряду, хоча деякі державні органи були вичищені повністю.

Більш того, багато політичних лідерів післявоєнної Японії виросли з чиновників економічного блоку уряду воєнного часу, наприклад, Кісі Нобосуке - голова уряду в 1957-60 роках в період війни був заступником міністра торгівлі, Ікеда Хаято - голова уряду в 1960-64 роках з 1934 по 1948 рік був чиновником міністерства фінансів.

Швидке економічне зростання, перш за все, потребує економічної політики, для якої ця мета є пріоритетом, що ми бачимо в Японії до і після Другої світової війни.

Другим фактором успішної політики зростання є якісний державний апарат, а чиновники в японських міністерствах завжди були найбільш інтелектуальними і освіченими людьми країни.

Наступним фактором є адекватний набір інструментів досягнення мети економічної політики, і тут ми бачимо велику різницю між довоєнним і післявоєнним періодом економічної історії Японії.

Після реставрації Мейдзі і до кінця Другої світової війни в економіці Японії домінували великі сімейні олігархічні клани (дзайбацу). В 1930-40-х роках ми бачимо постійну боротьбу між державними чиновниками і дзайбацу, в якій олігархи виявилися сильнішими.

Більш того, на економічну політику того часу значний вплив мав генералітет, який вимагав постійного збільшення витрат на армію.

Кінець цьому безладу в економічній політиці поклала американська окупаційна адміністрація, яка просто ліквідувала дзайбацу та японську армію. В купі з ще одним рішучим кроком - передачею землі селянам, ці соціально-економічні заходи американців заклали підвалини для японського економічного дива.

Позбавлена від впливу олігархії і генералітету, японська бюрократія змогла створити таку модель економічної політики, яка дала можливість зростання економіки з середнім темпом 9% на рік. За визначенням історика японської економіки Чалмерса Джонсона1, ця модель складається з таких елементів:

- Невелка, але елітна бюрократична система, укомплектована найкращими управлінськими талантами. Ця бюрократія, по-перше, визначала бажану структуру економіки, тобто пріоритетні сектори розвитку, по-друге, визначала способи розвитку цих секторів, по-третє, контролювала конкуренцію, економічну безпеку і результативність в стратегічних секторах.

- Політична система, яка давала виконавчій владі достатньо простору для ініціативи. Законодавча влада не видавала надто деталізовані закони, бо в умовах швидкого розвитку не можливо в деталях передбачити обставини, що виникають. Виконавча влада має оперативно реагувати на ці нові обставини в рамках узагальненого законодавства. Судова влада не втручалася в економічну діяльність, а охороняла її від втручання груп впливу, які у власних інтересах спотворюють економічну стратегію, та стримувала виконавчу владу, якщо вона заходила надто далеко за межу своїх повноважень.

- Набір досконалих інструментів економічної політики, який не можливо створити апріорі, бо він формується в процесі взаємодії держави та бізнесу. В Японії до такого набору інструментів входили: (І) державні фінансові інституції, (ІІ) широке використання податкових стимулів, які були вузько націленими та вчасно застосованими, (ІІІ) індикативне державне планування, (IV) численні постійно діючи форуми для обміну інформацією між чиновниками, бізнесом і науковцями, (V) передача деяких регуляторних функцій приватним або напів-приватним асоціаціям, (VI) широке використання державних та приватно-державних корпорацій в високо ризикованих секторах, (VII) створення окремого "інвестиційного бюджету", (VIII) антимонопольна політика орієнтована на розвиток конкуренції на міжнародних ринках, а не конкуренції на внутрішньому ринку, (ІХ) державне фінансування наукових досліджень та технологічних розробок, (Х) використання регуляторної і дозвільної функції держави для цілей розвитку. Більшість з цих інструментів не є унікальними, вони широко відомі і застосовуються в багатьох країнах, японський досвід цінний комплексним використанням всіх цих інструментів.

- Створення спеціального центрального органу для розвитку економіки, яким в Японії було Міністерство міжнародної торгівлі і промисловості (ММТП), свого роду генштабу економічної стратегії країни, а також інших спеціалізованих органів економічної політики, прикладом яких може бути Агентство економічного планування або Організація зовнішньої торгівлі Японії, яка виконувала роботу економічної розвідки. Роль ММТП заслуговує на окремий розгляд.

Економічна політика Японії 1950-60-х років сильно відрізнялася від американського та європейського розуміння. Наприклад, одним з перших заходів американської окупаційної адміністрації було запровадження антимонопольного законодавства і відповідних органів.

Але японці вважали боротьбу з монополіями не тільки не важливою, а навіть шкідливою, уряд намагався зменшити внутрішню конкуренцію, примушував малий та середній бізнес до злиття, підтримував монополістичні угрупування кейрецу, які виникли після ліквідації дзайбацу, бо великий бізнес мав кращі можливості для конкуренції на міжнародних ринках (як приклад можна навести примусову концентрацію автомобільної промисловості, щоб зробити її спроможною конкурувати з американськими автомобільними гігантами).

Тому японці всіляко пручалися американським антимонопольним методам і зводили їх нанівець поправками до законодавства і дискреційним управлінням.

Хоча холдингові структури типу дзайбацу були заборонені законом, нові монопольні групи кейрецу утворювалися шляхом взаємного володіння акціями, що дозволяло обходити нав'язане американцями антимонопольне законодавство.

Американці також не схвалювали японську практику субсидій для стратегічно важливих секторів, тому японці відмовились від неї на користь податкових пільг, які давали такі самі преференції обраним підприємствам, як і субсидії.

Ще більш анти-ринковим інструментом був валютний контроль: імпортери не могли отримати іноземну валюту без дозволу ММТП, що було дуже сильним важелем неформального впливу держави на приватний бізнес.

Таким самим сильним важелем був доступ до фінансових ресурсів: в умовах фактичної відсутності ринку капіталу підприємства отримували кредити в комерційних банках за рахунок коштів, наданих Банком Японії, а останній надавав їх в рамках державних програм розвитку.

Держава послідовно підтримувало нові сектори економіки, які вважала стратегічно важливими для економічного розвитку, і безпосередньо керувало їх створенням. В усіх створених подібним чином секторах Японія становилася згодом одним з лідерів світового ринку, яким є і понині, хоча пройшло вже більше пів сторіччя від підготовки і запуску відповідних державних програм.

Це говорить про неймовірно високий рівень кваліфікації менеджерів, які тоді готували і виконували ці програми, бо вибір пріоритетів є центральною і надзвичайно складною задачею економічної політики.

Більшість держав не спроможні впоратися з такими задачами. Для порівняння пропоную пригадати державні програми Україні за останні 30 років - провалилися всі до одної.

Наприклад, в 2008 році Кабміном України була затверджена програма виробництва світлодіодів і джерел світла на їх основі. В результаті всі світлодіоди і світлодіодні лампи ми купуємо зараз в Китаї.

Японська економічна політики 1950-1960-х років є цілковитим запереченням економічного лібералізму, який намагалися прищепити японцям американці.

Коли ж в Японії почалась економічна лібералізація? Це відбулося через три десятки років після війни, в 1970-х роках, коли період швидкого економічного зростання вже був завершений. ММТП припинило практику розподілу іноземної валюти імпортерам тільки в 1979 році, валютний ринок був повністю лібералізований. Кількома роками раніше Японія перейшла до ринкового обмінного курсу національної валюти.

І тут ми маємо зробити декілька висновків для України.

1. Японський досвід економічної політики ми не зможемо повторити не тому, що японці є нацією конфуціанської культури, а ми - православної (а такий аргумент доводиться чути постійно). Перше і головне - у нас нема чиновників такого інтелекту і освіти, які можуть підготувати і виконати програму розвитку, що буде актуальною через 50 років. Фактично ручне державне управління економікою, яке створило економічне диво 1950-1960-х років, при неефективному державному управлінні призвело би до краху економіки. Економічний блок нашого державного апарату зараз просто ні на що не здатний. Це не вирок, це діагноз, ситуацію згодом можна виправити. Наприклад, 20 років тому у нас, фактично, не було боєздатних збройних сил, але воєнна поразка і втрата значних територій в 2014 році примусила їх народитися, а міжнародна допомога надала їм небачену в нашій історії якість і силу.

2. Якщо політики будуть сприймати потребу в сильному економічному блоці уряду так, як сприймається потреба в сильних збройних силах, ми будемо мати шанс покращити державне управління економікою. Але якщо під час війни та післявоєнної відбудови будуть запроваджуватися химеричні заходи на кшталт ліберальної реформи "10-10-10", і взагалі замість покращення державного управління буде пропагуватися його скасування, то ніяка фінансова допомога не дасть нам можливості швидко відновити і розвинути економіку.

3. До війни Японія, як і Німеччина, була серед провідних індустріальних країн світу. Для цих двох країн післявоєнна відбудова була фактично відновленням і модернізацією економіки, а не зміною її аграрно-сировинної структури на технологічну, як ми маємо зробити в Україні. Тут прикладом політики має слугувати не Японія, а Південна Корея, яку ми розглянемо в наступних статтях.

1 Чалмерс Джонсон. Японське економічне диво. Як професійна влада та бізнес збудували провідну економіку світу. К., Наш формат, 2022

Читайте по темі: 

Чи потрібен Україні національний банк реконструкції та розвитку

План Маршалла. Як відбувалася післявоєнна відбудова Німеччини

Коментувати
Сортувати:
Нам не допоможуть ні німецька модель розвитку, ні, тим паче, японська. І це тому, що продовж вже більш ніж 30-и років у нас відбувається від'ємна селекція як чиновничого апарату, так і так званої "еліти".
Подивіться, наприклад, на ОП чи на кабмін - жодного обличчя з ознаками інтелекту. Сподіваюсь, що ця каденція вже стала піковою (зі знаком мінус) в цій деградації і після війни ми почнемо потроху виходити з цього довготривалого піке. Бо інакше.....
показати весь коментар
15.03.2023 21:54 Відповісти
Перше і головне - у нас нема чиновників такого інтелекту і освіти, які можуть підготувати і виконати програму розвитку, що буде актуальною через 50 років. Джерело: https://biz.censor.net/m3405454

І таких чиновників немає ніде.

От наприклад, СРСР, країна чиновників та фундаментальної науки. В що? В 1961 році коли відправили людину в космос, чи був хтось, хто сказав би, що через 30 років цієї країни не буде, в не в наслідок ядерної війни, а просто банально із за дефіциту продуктів та сухого закону з додаванням гласності.

В інших країнах так само. Британія пішла шляхом монархії, щоб мати можливість щось планувати на 50 років. Але ж монарх - це зовсім не чиновник.

США пішли шляхом ФРС, доллара, створили систему МВФ та світового фінансового домінування та монополії. Якщо прибрати доллар та ФРС, все, ця країна не те що планування на 50 років чи розвиток не зможе забезпечити, вона просто розпадеться на штати. Але ж і ФРС - це зовсім не чиновник.

В Китає компартія. В Японії імператор. В арабів теократична абсолютна монархія. Все це - задля планування на "50 років" та розвитку нації. Але все це - не чиновники.
Далі - думай..те

))
показати весь коментар
18.03.2023 22:32 Відповісти
"не зміною її аграрно-сировинної структури на технологічну, як ми маємо зробити в Україні. Джерело: https://biz.censor.net/m3405454

Країна, яка має потужну атомну та металургійну промисловість, а ще недавно випускала гвинтокрили космічні ракети та літаки, мабуть, теж має право сказати про себе, як про країну яка повертається до технологічної схеми розвитку, а не перетворюється з аграрної на технологічну
показати весь коментар
18.03.2023 22:35 Відповісти